якщо більша частина аудиторії – нефахівці, то крім кількох прикладів варто подавати і порівняння.

Щоб полегшити аудиторії сприйняття тексту на слух, промовець повинен виділяти важливі думки виступу. Для цього існують перевірені результативні способи. Одним із них є використання пауз перед і після такої думки. У виступі не можна недооцінювати ролі пауз, які використовуються з найрізноманітнішою метою і виконують різні функції:

а) виділення окремої думки (після речення) чи послідовність взаємозв’язку думок (після абзацу);

б) для того, щоб бачити реакцію аудиторії (ритмічні паузи);

в) для встановлення візуального контакту з аудиторією;

г) щоб заглянути в записи;

д) щоб уникнути швидкого викладу теми.

Крім пауз, існують такі способи, як зміна гучності голосу (тихіше-голосніше); зміна типу мовлення (швидше-звичайно-повільно); розтягування слів, словосполучень, чи, навпаки, прискорене їх промовлення; супровідне зображення сказаного мімікою, жестами, рухами; повтор важливих місць. Через такі способи промовець ще й уникає монотонності, а значить, і швидкого стомлювання слухачів.

На висновки рекомендується відводити близько 5% часу й обсягу матеріалу виступу. Висновкова частина містить у собі підсумки, звертання до слухача і стосується суті всього виступу. Висновки повинні мати дві частини: узагальнювати основне у виступі, тобто коротко повернутися до вже сказаного в основній частині і обов’язковий підсумок чи настанова щодо виконання певних дій.

Необхідно зазначити, що на цьому власне виступ не завершується – починається його четвертий складник – відгук про виступ, оцінка виступу. Відгук існує в різних формах: офіційний, неофіційний, усний, письмовий. Має і певні етапи:

оцінка під час виступу;

у процесі запитань і відповідей;

безпосередньо після виступу;

подальший відгук про виступ.

Взагалі ж оратор може сам оцінювати свій виступ – від самого початку і до завершення – по різній реакції слухачів, по їх прямій чи непрямій оцінці, зокрема за такими чинниками: поведінка слухачів і ступінь їхньої уваги, діяльності (слухають, конспектують, займаються стороннім тощо).

2. Оратор як носій культури повинен спиратись на літературну мову. Культура мови оратора – це свідомий добір та вживання мовних засобів для швидкого і результативного досягнення мети виступу.

Під час виступу оратор повинен дотримуватися таких вимог:

чітко вимовляти звуки, особливо коли існують розходження між написанням та вимовою слів, наприклад: затверджується, а не затверджуєц’ц’я;

правильно наголошувати слова, наприклад: спина, а не спина;

розрізняти морфеми в словах, наприклад: вибирати приміщення, а не обирати приміщення;

уникати повторення однокореневих слів (тавтологій), наприклад: він переконливо всіх переконав у своїй правоті;

не дублювати слова, які позначають одне поняття, наприклад: у творі відображена дійсність, реальне життя;

не вживати слів-паразитів, наприклад: ну, скажімо, значить;

враховувати стилістичні особливості слів, ситуацію спілкування, наприклад: студенти прийшли побалакати з деканом;

чітко будувати синтаксичні конструкції, наприклад: справив враження, мав уплив, а не справив великий вплив.

Як показує досвід, успіх чи неуспіх виступу значною мірою залежить від його підготовки. Підготовка до виступу передбачає деякі обов’язкові змістові елементи:

1) Визначення мети публічного повідомлення, що зводиться до визначення такого:

а) формування (для себе) основної ідеї виступу;

б) що саме повідомити і для чого;

в) у чому переконати.

2) Попереднє укладання робочого плану, в якому визначаються основні питання виступу (не більше 3-4), збір та систематизація фактів, інформації навколо цих частин.

3) Збір матеріалу і його логічна побудова. Матеріал виступу має бути вивіреним і достовірним, не вирваним з контексту, зрозумілий і доступний аудиторії. На цьому етапі підготовки готуються й окремі записи під час опрацювання літератури (спеціальної, довідкової, загальної). Зібраний матеріал розташовують відповідно до основної частини повідомлення.

4) Пошук форми повідомлення. Кожен вид виступу, тема вимагатимуть і свого стилю викладу: урочистого, піднесеного, ритмічного, сумовитого тощо.

5) Підготовка технічних засобів та наочних посібників. Необхідно знати, що ілюструється тільки те, що є основою знань, без чого утруднюється розуміння матеріалу.

6) Останній складник підготовки – репетиція виступу. Завдяки репетиції оратор впевненіше почувається під час виступу.

У виступі оратора важливим є його зовнішня культура і поведінка. Доповідач повинен привертати до себе увагу за допомогою певних прийомів, вміти створити свій власний образ. Однак, важливо дотримуватися міри. Не варто привертати увагу незвичайною манерою говорити, особливими жестами, мімікою чи екстравагантним одягом, бо це справляє враження дивацтва і відштовхує аудиторію, а симпатія чи антипатія до оратора формується у перші хвилини виступу.

Перед виходом до аудиторії оратор повинен налаштувати себе на впевнене і щире спілкування з використанням своєї чарівності і виявом цікавості та поваги до слухачів.

Оратор виконує одночасно багато функцій:

думає - ( виступ - це мислення вголос );

змушує думати аудиторію ( запитання );

говорить;

слухає (реакцію аудиторії). Якщо тихо - чому? Якщо шум - чому? Є запитання - які вони? Є репліки - які вони?

повинен бачити і відчувати аудиторію.

Кілька заповідей ораторові: