Тема: Українська мова професійного спілкування в аспекті теорії стилів та культури мовлення

Науковий стиль.

Особливості офіційно-ділового стилю.

Абревіатури в діловому мовленні.

Правила скорочування слів.

1. Обслуговуючи найрізноманітніші сфери суспільного життя, літературна мова залежно від її функцій, спрямування і суспільного призначення може характеризуватися певними специфічними засобами, не втрачаючи, звичайно, своїх загальнонародних властивостей. Колективно усвідомлені різновиди літературної мови, що об'єднують мовні одиниці за їх функціональним призначенням у певні структури, становлять систему функціональних стилів.

Саме слово стиль (з лат. stilus – паличка для письма) має кілька значень: 1) сукупність ознак, які характеризують мистецтво або індивідуальну манеру художника; 2) сукупність прийомів у використанні засобів мови, властива якому-небудь письменникові або літературному творові, напряму, жанру; 3) характерна манера поводити ся, говорити, одягатися і т. ін. Як термін його вживають у літературі, мистецтві, архітектурі та інших науках. Щодо мовного стилю, то він передбачає добір мовних засобів (лексичних, граматичних, фонетичних тощо) у будь-якій сфері людської діяльності (політика, наука і техніка, справочинство, художня література тощо) відповідно до мети і завдань спілкування.

Мистецтво добирати й ефективно використовувати систему мовних засобів з конкретною метою та в конкретних умовах і обставинах спілкування визначає рівень культури мовлення людини і загальний рівень духовної культури нації. Тому дуже важливо „озброїти" сучасного студента, якого б фаху він не навчався, знанням стилістичного багатства літературної мови та вміннями послуговуватися ними для активного спілкування з діловими партнерами, ведення документації, під час публічних виступів тощо.

В основі функціонально-стилістичного розмежування мови лежать позамовні (екстралінгвістичні) та власне мовні чинники. Кожен із функціональних стилів становить своєрідні експресивно-смислові принципи добору, поєднання і вмотивованого вживання слів та виразів, синтаксичних конструкцій. Розрізняють загальні та специфічні стилістичні риси. Загальні властиві всім функціональним стилям та відповідним їм жанрам, які виділяються в межах функціонального стилю, а саме: єдність конструктивного принципу, своєрідність композиційної організації матеріалу та стилістичних структур. Специфічні стилістичні риси характеризують лише окремі функціональні стилі та реалізуються у властивих їм жанрах.

Основні параметри функціональних стилів:

сфера вживання; призначення;

жанри реалізації;

загальні позамовні ознаки;

власне мовні особливості; підстилі.

У сучасній українській літературній мові виділяють такі функціональні стилі з властивими їм підстилями:

1. Науковий:

а) власне науковий;

б) науково-навчальний;

в) науково-популярний.

2. Офіційно-діловий:

а) законодавчий;

б) адміністративно-канцелярський;

в) дипломатичний.

3. Публіцистичний:

а) стиль засобів масової інформації;

б) художньо-публіцистичний;

в) науково-публіцистичний.

4. Художній:

а) епічний;

б) ліричний;

в) драматичний;

г) комбінований.

5. Розмовний:

а) побутовий;

б) світський.

6. Релігійний, або конфесійний:

а) стиль проповіді;

б) стиль богослужбових книг, відправи;

в) стиль богословської літератури.;

Деякі науковці поняттям „ділова мова" охоплюють три стилі – офіційно-діловий, науковий, розмовний, оскільки, на їхню думку, „ділова мова містить близькі, взаємо-проникні й навіть спільні мовні засоби різних рівнів".

Виділяють також епістолярний стиль, ораторський стиль, однак диференційні ознаки цих стилів перекриваються ознаками більш узагальнених структурно-функціональних стилів (офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного). Поняття ділова українська мова співвідносять здебільшого з двома функціональними різновидами літературної мови – науковим та офіційно-діловим стилями. Дослідження історії їх становлення, характеру лексичних та граматичних структурних компонентів, жанрового багатства, специфіки усної та писемної форм вираження – основна мета курсу української мови професійного спілкування. Науковий стиль сучасної української літературної мови почав розвиватися з середини XIX ст. (не беремо до уваги старої української мови, основні традиції якої в науковому стилі втратилися в середині XVIII ст.), коли журнал „Основа" почав друкувати науково-популярні статті. Свого часу російський письменник М. Чернишевський писав: “Настане час, коли українською мовою видаватимуть не тільки художні твори, а всякі книги, серед них і учені трактати з усяких наук".

Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль української мови в теоретичному плані належить П. Житецькому (1836-1911). Він накреслив перспективу його розвитку, брав активну участь у виробленні норм українського правопису, написав глибокі наукові дослідження з історії української мови, літератури, фольклору. Проте умов для практичної реалізації цього не було ще тривалий час.

Першою українською науковою установою справедливо вважають Наукове товариство імені Шевченка у Львові (1893); Українське наукове товариство у Києві (1907). Ці наукові установи видавали „Записки", а також спеціальні збірники секцій (філологічна, історико-філософська, математична, природничо-технічна, медична). Більш-менш інтенсивно розгортається видання наукових праць, передусім науково-популярних, українською мовою переважно з гуманітарних дисциплін (історія, література), менше з економіки, права, філософії; поодинокі наукові праці з географії, біології, геології, медицини; майже не видавалися з фізики, математики, хімії. Оцінюючи цей факт, відомий український мовознавець І. Верхратський 1910 року писав: „У нас літератури наукової руської немає".

Від 90-х pp. XIX ст. науковий стиль української мови починає відносно активно розвиватися. У його розвиток великий внесок зробили українські вчені М. Драгоманов, І. Франко, А. Кримський, В. Гнатюк, К. Михальчук та ін. Переважно це сфери гуманітарна та суспільна. У лексиці української наукової літератури кінця XIX – початку XX ст. вже помітно представлена загальнонаукова термінологія, напр.: аргумент, аспект, аксіома, гіпотеза, дедукція, дефініція, експеримент, елемент, класифікація, принцип, система, теорія, форма, формула та ін.

Закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових різновидах припадає на XX ст. Він досягає такого рівня розвитку, що дає змогу передати найскладніші здобутки людської думки в будь-якій сфері наукових знань. В українській науковій мові виробилися власні принципи використання словесних і граматичних засобів загальнонаціональної літературної мови, а також у ній представлені й індивідуальні манери письма відомих учених. Усе це є показником її стилістичної зрілості та багатства.

Сфера вживання. Науковий стиль можна розглядати як функціональний різновид мови, вживання якого обмежується сферами науки, техніки та освіти.

Призначення. Мета наукового мовлення –