Реферат

Технічні основи виразного читання

План

1. Техніка мовлення як необхідна передумова словесної дії

а) дихання; б) голос;

в) дикція; г) орфоепія;

д) наголос

Література

1. Г.А.Олійник Виразне читання : Основи теорії: Навч. Посібник. – К.: Вища шк., 1995. – 207 с.

1. Техніка мовлення як необхідна передумова словесної дії

Теоретичні основи виразного читання, як і художнього, ґрунтуються на системі К.Станіславського, зокрема на його вченні про словесну дію. Тому виразне читання вважається художнім тільки в умовах загальноосвітньої школи у педагогічному процесі.

Основним принципом своєї системи, К.Станіславський вважав життєву правду. У сценічному мистецтві все мусить бути реальним, життєвим, правдивим. Актор має діяти на сцені за законами людського життя. Нічого не повинно бути штучного, механічного, все в акторі має підкорятися вимогам органічності.

Усе це стосується і читця, бо органічно пов’язане з безпосереднім живим словом. Важливість своєї системи Станіславський зводив до важливості слова, словесної дії. Виразне читання це своєрідне мистецтво. (м-цтво художнього читання).

Оволодіти основами теорії і практики виразного читання або досягти високого результату словесної дії, тобто емоційного впливу на слухачів під час читання, мовлення, є професійним обов'язком кожного вчителя. Проте високому результату словесної дії мають передувати добрі знання техніки мовлення. Можна досконало знати положення виразного читання, але якщо не мати відповідно підготовленого, розвиненого мовленнєвого механізму, то високих результатів словесної дії не досягти. Справді, не можна вплинути на слухачів мовленням, у якому явно чуються певні вади: нечітко, неправильно вимовляються окремі звуки, слова, вирази або надто різкий, подразливий або глухуватий хриплий голос, який перетинається частим невиправданим диханням.

Отже, майстерність мовлення, безпосередність словесної дії вимагають від читця, мовця не тільки знань теорії і методики, навичок і умінь виразного читання, а й добре виробленої техніки мовлення — комплексу теоретично-практичних основ вимови (досконале володіння мовним апаратом, уміння правильно користуватися в педагогічних, навчально-виховних цілях мовою І мовленням).

Техніка мовлення складається з таких елементів:

1) дихання — фізіологічної основи мовлення;

2) голосу— головного, інструмента читця;

3) дикції — чіткого вимовляння звуків, слів, виразів;

4) орфоепії — правильної літературної вимови.

Без глибокого знання, практичного засвоєння елементів техніки мовлення не можна досягти виразності читання. Зупинимося на розгляді цих елементів.

Дихання

Основу розвитку техніки мовлення створює правильна постановка дихання, яка здійснюється завдяки вправам дихального апарату.

Від правильного дихання залежить сила і рівномірність звучання мови, а також зміст і краса мовлення взагалі. Адже дихання безпосередньо пов'язане з паузами, а паузи (про них йтиметься нижче) диктуються змістом і в зв'язку з цим членують потік мовлення на мовні такти. Часте набирання повітря під час читання створює нічим не виправдані паузи, а це в свою чергу впливає на красу мовлення. Дихання з широкими інтервалами позбавляє читця можливості робити необхідні за змістом паузи і врешті призводить до монотонного мовлення. Отже, дихання може відіграти відповідну роль у процесі читання лише за тієї умови, коли читець правильно ним керуватиме.

Диханням треба досконало володіти, раціонально використовувати його в процесі мовлення. Звичайний природний, не керований процес дихання складається з трьох моментів, які ритмічно повторюються: вдихання, видихання і паузи (стану спокою, відпочинку м'язів). Звичайне природне дихання не потребує свідомої уваги, бо відбувається поза мовленням. Тому вдих і видих його плавні, спокійні і майже однакові за тривалістю: зразу після вдиху йде пасивне й мимовільне видихання, а після нього — невеличка пауза і знову вдих і т. д.

У керованого дихання процес зовсім інший. Вдихання, видихання і паузи підпорядковані волі читця. Логічна й емоційна сторони мовлення потребують від мовця певної організації цього процесу: швидкого вдихання і повільного видихання, уміння керувати витратою повітря.

Природне дихання здійснюється не в усіх однаково. Це залежить від того, які саме м'язи органів дихання беруть найактивнішу участь у роботі дихального апарату. У цьому зв'язку його поділяють на чотири типи: ключичний (високий, плечовий), грудний (середній, реберний), діафрагматичний (низький, черевний), комбінований (грудно-черевний). Перші три типи вважаються неправильними, останній — правильним.

Ключичний — це такий тип дихання, за яким повітрям наповнюється лише верхня частина легень. У цьому випадку дихати доводиться частіше, ніж необхідно було б, оскільки в легені поступає мала кількість повітря. Цей тип розрізняти можна за такими ознаками: при вдиханні підіймаються вгору плечі, лопатки і ключиці.

Грудний — це такий тип дихання, за яким повітрям наповнюється лише середня частина легень. На відміну від першого за таким диханням в легені поступає значно більша кількість повітря, проте ще недостатня, щоб заповнити і верхню, і нижню частини.

Тому цей тип дихання також вважається неправильним. Його ознаки: грудна клітка розширюється, а живіт втягується.

Діафрагматичний — це такий тип дихання, за яким повітрям наповнюється переважно нижня частина легень. Таке дихання значно краще, ніж ключичне чи грудне, проте також неправильне, бо верхня й середня частини легень залишаються пасивними, погано вентилюються. Це найпоширеніший тип дихання серед людей, які працюють фізично.

Найбільше доцільний комбінований тип дихання. В процесі такого дихання повітрям наповнюються всі ділянки легень.

Такий розподіл дихання на типи слід вважати відносним, схематичним. Характер дихання кожної людини змінюється залежно від зовнішніх обставин та її внутрішнього стану. Проте можна зустріти таких людей, в яких переважає один з неправильних типів. У такому разі слід перебудувати даний загальний тип дихання, зробити його правильним, комбінованим.

Якщо розглядати дихання лише з урахуванням завдань виразного читання, то, можливо, немає потреби зупинятися на окремих неправильних його типах. Головне