- незалежно від сфери своєї діяльності стежити за змінами норм, які фіксуються у нових виданнях словників, правописних збірниках та ін.:

Таким чином, головними теоретичними засадами культури мовлення є осмислення мовної норми, знання про функціональні стилі літературного мовлення; усвідомлення взаємозв’язків системи мови, структури мовлення.

2. Мова і мовлення в житті людини

Мова є однією з характерних ознак сучасної нації. Мову створили люди, Вони її розвивають, удосконалюють. Основна функція мови – бути засобом спілкування, збереження і передачі знань, взаємного розуміння. Мова – слово багатозначне. Мова спільна для усіх представників нації. Але мова живе тільки у мовленні, без нього вона мертва. Мова - здатність людини говорити, висловлювати свої думки. (Новий тлумачний словник СУМ. Т 2. с. 209. К. 2006)

Мовлення - «спілкування людей між собою за допомогою мови, мовна діяльність( Там же . с 210.)

Отже, мовлення – це практичне користування мовою в конкретних ситуаціях і з наперед визначеною метою; це діяльність за допомогою мови. Мовець – той, хто користується мовою.

Мова – це 1) універсальний засіб навчання і виховання людини; 2) енциклопедія людського досвіду; 3) першооснова нагромадження культурних цінностей; 4) один з компонентів духовної культури суспільства; 5) засіб координації усіх виробничих процесів.

Мовлення - це: 1) спосіб існування і вияву мови, «мова в дії», мовний процес у багатьох його видах і формах (говір, писання, слухання, читання), мовчазна розмова з самим собою, обдумування майбутнього свого чи сприйнятого від інших повідомлення. 2) вияв процесу формування ( а не втілення) думки; 3) засіб конкретизації спілкування.

Функції мови: засіб спілкування, засіб пізнання, засіб вираження емоцій, внутрішнього стану людини і волі, засіб створення словесних художніх образів.

1. Мова виконує комунікативну функцію – це головна функція, суть якої полягає у тому, що мова використовується для інформаційного зв’язку між членами суспільства, вона несе повідомлення, інформацію. Ця функція є важливою не тільки для нас, людей, а й для самої мови. Якщо не спілкуватися мовою, то вона стає мертвою, а народ, який втрачає мову, зникає.

2. Номінативна, або функція називання – усе, що людина пізнає, має назву: предмети, явища, якості, властивості, процеси. закономірності, поняття. назва виділяє предмет серед безлічі інших.

3. Експресивна (виражальна) функція – полягає у тому, що мова є універсальним засобом вираження почуттів внутрішнього світу людини.

4. Ідентифікаційна функція – мова є засобом роз’єднання, відокремлення своїх від чужих.

5. Гносеологічна (пізнавальна) функція – мова є засобом пізнання світу. За допомогою мови людина пізнає світ і себе.

6. Когнітивна функція – мова є засобом формування думки – людина мислить у мовленнєвих формах.

7. Естетична функція – фольклор, художня література, театр, пісня – усе це дає підстави стверджувати, що мова – це хребет культури, яка приносить естетичне задоволення. Чим краще ми знаємо мову, тим повніше розкриваються перед нами глибини твору.

8. Культуроносна функція – мова є носієм культури. Пізнання народу, його культури, його ментальності іншими народами може бути поверховим і глибинним, всебічним. Для глибинного пізнання народу необхідне знання його мови

9. Виховна функція – близька до естетичної. Слово у вихованні дитини і людини відіграє надзвичайну важливу роль.

10. Магічно-містична функція – Магічна проявляється у тому, що слова здатні викликати уявлення, образи предметів, істот, які не існують взагалі. Містична полягає у вірі людей у можливість за допомогою слова викликати богоявлення, оживити мертвих, подіяти на певний предмет чи особу, підкоряючи їх своїй волі.

Вище перелічені функції мови – найголовніші, усвідомлення яких суттєво впливає на ставлення до мови, глибину і повноту її вивчення та використання

Функції мовлення: комунікативна функція ( здійснення, реалізація процесу спілкування), пізнавальна, здійснення процесів творення нових одиниць мовних підсистем, здійснення, реалізація процесу вираження емоцій (емотивна функція), здійснення, реалізація процесу вираження емоцій (емотивна функція), Естетична функція ( творення худ. образів, творів).

І.С.Тропцев виділяє такі форми існування мови: національна мова (літературна і діалектна – територіальні, професійні діалекти), індивідуальна мова; форми існування мовлення: зовнішнє мовлення (усне і писемне), внутрішнє мовлення. Відмінність між усною і писемною формами зовнішнього мовлення переважно функціональна: усне мовлення відбувається у вигляді сприйманої органами слуху усної артикуляції мовних звуків і розраховане на передачу інформації іншим людям., писемне ж відбувається у вигляді умовного відображення цих звуків на письмі..

Сама ж реалізація значення слова у мовленні забезпечується такими факторами:

1) Самою мовою. Людина відрізняється від природи, реального світу своїм інтелектом, тобто здатністю мислити, а засобом вираження і передачі думок є мова.

2) Ступенем (рівнем) володіння мовою. Залежно від того, наскільки добре мовець володіє мовою, один і той же зміст він виражає більш або менш вдало (зрозуміло, виразно, гарно), більш або менш правильно ( з помилками чи без них), у більш чи менш узвиченому режимі (тобто в характерному для даної мови темпі мовлення).

3) функціонально-стилістичною метою мовлення, вона передбачає добір оптимальних мовних і мовленнєвих засобів. Слід обрати форму мовлення (усну чи писемну, діалогічну чи монологічну), стиль мовлення (розмовний, офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній), його колорит (офіційний, інтимний, фамільярний, пестливий, нейтральний).

4) Соціально-психологічними умовами взаємин мовця і співбесідника( напр.., шанобливе ставлення мовця до співбесідника, зумовлене віком, соціальним становищем, вимогами норм ввічливості)

5) індивідуальними відмінностями мовленнєвого досвіду. Чим цей досвід більший, різноманітніший, тим більша гарантія самобутності, оригінальності мовлення, відсутності в ньому штампів(стереотипів).

6) Мовленнєвою ситуацією. Вона зумовлює не тільки зміст, обсяг, а й