Добираючи слово із синонімічного ряду для досягнення точності висловлювання, слід враховувати: 1) стильову приналежність слова (нейтральне чи стилістично марковане: розмовне, офіційне, наукове та Ін.); 2) його емоційно-екслресивне значення (піднесене — знижене, Інтимне, ласкаве — офіційне, «сухе», урочисте — жартівливе); 3) приналежність слова до певної групи лексики поза літературною мовою (діалектне, просторічне, жаргонне); 4) місце слова в словниковому запасі мови (активний — пасивний словниковий склад). Це важливо пам'ятати, оскільки до синонімічного ряду можуть входити слова, запозичені з інших мов, дібрані з діалектів— територіальних і професійних, з пасивного словника (архаїзми). Ці ряди можуть бути повністю використані (напр., у художньому чи публіцистичному стилях, крім цього, тут часто спостерігаємо індивідуальну інтерпретацію синонімів або авторські синонімічні новотвори, що зобов'язує читача (слухача) добре знати лексичну і фразеологічну системи мови, способи перенесення значень слова, автора ж — не допускати штучних красивостей, пам'ятати про неоднорідність читацької аудиторії). У розмовному стилі синоніми різняться не лише ступенем метафоричності, а й різноманітнішого експресивністю (порівн.: йти — сунути — дибати — лізти — ледве ногами перебирати — нога за ногою; сорочка — кошуля — льоля; мовчки — без словечка — ані мур-мур — тихо — ша). Нерідко синоніми виникають як евфемізми (вживаються замість слів табу) : померти — заспокоїтись — навіки заснути — спочити — закрити очі— відійти — піти на той світ — життя скінчити; дурень — нерозумний — «не того» — не всі дома — без клепки — без царка в голові — мішком прибитий.

Неточність виникає у тих випадках, коли слово вжите в приблизному значенні (порівн.: «Я болію за команду «Динамо» — вболіваю; «багатотомний збірник поетичних творів» — зібрання; «команда не боялась цього противника» — суперника та Ін.

Прагнення до точності й новизни в синонімії зумовлює появу перифраз (переносних, описових образних найменувань): бавовна — біле золото; радіація —- невидима смерть; ліс — легені планети та ін.

Отже, точність може бути і предметно-понятійною, й емоційно-експресивною. Емоційно-експресивна точність не стосується офіційного та наукового стилів, для інших стилів потрібні обидві форми точності. Для їх досягнення необхідно знати світ речей та світ людей, а без мови це пізнаним І засвоєним бути не може.

Омоніми (слова однакового звукового складу, але зовсім різного значення) становлять неабияку трудність у практиці слововживання, по-перше, тому, що точність їх застосування залежить від знання мовцем лексичного складу мови і від того, наскільки цим знанням відповідають знання слухача. Часто нам відоме одне слово відповідного звукокомплексу, а почувши цей звукокомплекс, вжитий в іншому значенні, ми його просто не сприймемо. Тому основною вимогою до тексту з омонімом є його чіткість, виразність, повнота інформації (достатність тексту не означає його багатослівності, навпаки: лаконізм — найвища оцінка виразності тексту). Це важливо ще й тому, що багато омонімів виникло внаслідок розщеплення багатозначності (полісемії) — віддалення значення слова від його вихідної форми, втрати зв'язку з нею. Порівн.: клич — наказова форма від кликати; клич — гасло, заклик; сіла людина і сіла батарейка; сів на землю хлопець — сів грунт.

Омоніми можуть застосовуватись у діловому, науковому, розмовному, художньому, публіцистичному стилях. Але в перших двох вони не мають стилістичних функцій, а в Інших можуть використовуватись зі стилістичною метою. В обох же випадках точність контексту є вимогою обов'язковою. Напр.: «Не гай часу!» «За селом темніє гай». «Гай-гай, дитинко, аби ти не пошкодувала».

Омоніми в словниках подаються окремими словниковими статтями, їх не можна порівнювати за функціями чи експресивністю: кожне слово — самостійна лексична одиниця, функціонування якої визначається потребами змісту фрази.

97

Особливо уважним треба бути тоді, коли мова запозичила з Іншої мови слово такого звучання, яке має питоме українське слово: щоб уникнути неточності (а часом і ляпсусу), необхідно підготувати слухача до сприйняття цього слова. Напр.: лава — вид меблів, лава — ряд, шеренга людей, лава — великий забій у шахті, лава (італ.)—магма, продукт виверження вулкану; мул — відкладення на дні водоймища, мул (лат.) — домашня тварина; клуб — летюча маса диму, пари; клуб — частина тіла людини або терміни; клуб (англ.) —культурно-освітня організація; лінь — лінощі, лінь (голланд. морський термін)—міцний тонкий мотузок; як — прислівник, як (тібет.) — велика рогата тварина34.

Уміле користування паронімами (однокореневі слова, подібні за структурою і вимовою, але відмінні за значенням) теж сприяє точності мовлення. Нерозрізнення значень близькозвучних слів може призвести до непорозумінь між мовцем і співрозмовником, а може служити й засобом творення колориту гумору, іронії, сатири. Порівн.: «На які інстанції він бігав до того, як став чемпіоном у стометрівці?» (дистанції.'). «Губителі (порівн. любителі) природи». «Він зло не вживає своїм становищем» (не зловживає). «Я мимохідь тебе зачепив» (мимохіть), У науковому та офіційному стилях пароніми теж стилістично нейтральні, в інших же стилях вони можуть набувати нових (контекстуальних) емоційно-експресивних відтінків. В обох випадках точність значень паронімів па рівнях «мовлення — дійсність», «мовлення — мислення» повинна зберігатись. І