тісніше пов'язані з певною соціальною групою людей, з соціальним середовищем. Діалектна лексика (етнографічні, територіальні, соціальні діалектизми) сферою свого застосування мають розмовний і художній стилі, хоч функції їх різні в цих стилях: понятійно-номінативна — у розмовному, художньо-зображувальна — в художньому (відображення місцевого колориту, типізація характерів). У науковому стилі діалектні лексеми термінологізуються (власне, вже термінологізувалися в сільськогосподарській, ботанічній галузях науки) або вживаються як ілюстративний матеріал (в діалектології, історії мови). Щоправда, процес переходу діалектної лексики в розряд літературнонормативної ще триває, тому давати функціональну оцінку таким словам треба з допомогою словників. Порівн.: літ. плай, запаска, грунь, полонина, мешкати, гречний, діал. помешкання (квартира), помаранчі (мандарини), ягоди (суниці), бараболя (картопля). Діалектизми в літературному мовленні частіше з'являються там, де діалект функціонує активніше.
Канцеляризми і професіоналізми поза властивими для них стилями (офіційно-діловим І професійно-виробничим) сприймаються не лише як стильовий дисонанс, а й як ознака бідності мовлення, неестетичності мовця. Канцеляризми позбавляють мову простоти, образності, емоційності, знижують дієвість усного і писемного слова.
Лайливі і вульгарні слова недопустимі ні мовними, ні загальноетичними нормами, їх уживання навіть карається законом як образа, приниження людської гідності. Щоправда, деякі з них втратили частково вульгарний зміст і у вигукових афективних фразах є виявом вищої міри експресії (Чорт побери. Пика. Холера. Баньки (пульки, сліпи) витріщити. Хамство. Паскудний). Проте вживання їх вульгаризує мову, погано характеризує мовця, створює конфліктні ситуації. Пам'ятаючи, що навколо нас завжди можуть опинитися діти, ми повинні бути дуже уважні до мовлення, навіть якщо не вкладаємо в якесь слово його справжнього змісту. Ніхто не заперечує можливості афективного мовлення, але проти вульгаризації заперечує сама мова..
Засмічують мову недоречно вжиті іншомовні слова. І не лише з мов віддаленої спорідненості (латинізми, галіцизми, англіцизми), а й з мов споріднених (полонізми, русизми). Хіба приємно чути таке: Не зря мені приснився той сон. Я не вспіваю. Він сильно требуе. Мені неприятно. Задам я тобі трьопки. Що ти сьогодні по-лучив? Будеш мені помнити! Дай мені полотенце! А коли замість «подвійне» кажуть «бінарне», замість «головний» — «домінантний», замість «спадковий» — «дискретний», начальник — «шеф», «бос»? Похизуватися знанням іншої мови можна лише добре розмовляючи цією мовою, а не вихоплюючи з неї несвідомо І без потреби окремі слова. Звичайно, турбота про чистоту мови не має нічого спільного з пуризмом (науковим нігілізмом), який не приймає ніяких нових слів або змін у мові.
Втрата контролю над власним мовленням може призвести до появи слів-паразитів: так сказать, так би мовити, значить, ну, як це, розумієш, знаєш. Ці слова не тільки нічого не виражають, а й можуть беззмістовністю спотворити смисл фрази (напр.: «Він, так би мовити, хороша людина». «Хай, значить, скаже»). За словом повинна стояти думка — якщо мислиш добре, то й говоритимеш добре.
Чистота мовлення — це його естетичність, а краса ніколи не втомлює, не набридає, зокрема тому, що вона змінюється відповідно до потреб спілкування. Уміння відбирати, синтезувати мовні засоби із загальнонародної скарбниці формується і в процесі внвчення мови, і в процесі пізнання світу: його звуків, барв, динаміки (причиново-наслідкових зв'язків, часової та просторової діалектики) .
Література
1. Грищенко Т.Б. Українська мова та культура мовлення: Навчальний посібник. К.: 2003. – 536 с.
2. Словник- довідник з культури української мови/ Д. Гринчишин, А.Капелюшний, О.Сербенська, З.Терлак. – К.: Знання, 2004. – 367 с.