Естетична функція виявляється в тому, що за допомогою мови людина може сприймати красу і передавати її іншим людям, бути творцем культурних цінностей. Мова є першоелементом культури. За допомогою мови з’явилися твори фольклору, художньої л-ри, театру. У живому мовленні мова виконує, в основному, функцію спілкування, комунікації.

Культуроносна функція. Мова – основа культури кожної нації, найбільший її скарб. Культура народу може розвиватися тільки мовою цього народу. Пізнати інший народ ми можемо через вивчення його мови, бо культура кожного народу зафіксована у його мові.

Фатична функція – це ф-ція встановлення контактів, звертання уваги на себе „підготовка” потенційного співрозмовника до сприйняття інформації.

3. Культура мовлення.

Мовленнєва культура особистості залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовленням має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок;

багатством, що передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;

точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільше відповідають висловлюваному змісту;

виразністю, для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання і виражати власне ставлення до предмета мовлення;

доречністю та доцільністю, що залежить насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами у процесі мовленнєвої діяльності.

Культура мовлення – це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові форми вітання, побажання, прощання, запрошення тощо. Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість – основні вимоги мовного етикету.

Культурою мови називають дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

Людина з низькою культурою мовлення порушує правила слововживання, граматики, вимови та наголошення, написання.

Якщо ж людина володіє культурою мовлення, то про неї кажуть, що це людина розвинутого інтелекту і високої загальної культури.

Культура мовлення виявляється у таких аспектах, як: нормативність, адекватність, естетичність, поліфункціональність мовлення.

Нормативність – це дотримання правил усного та писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту, це дотримання загальноприйнятих стандартів.

4. Стилі української літературної мови

Первісно слово стиль (лат. stilus) означало загострену паличку, якою писали на навощених табличках. Це слово має багато значень і вживається як термін у літературі (індивідуальний стиль письменника), мистецтві, архітектурі, соціології, в інших науках. Пізніше це слово набуло переносного значення манери письма. У мовознавстві є багато визначень даного терміна, наведемо кілька з них:

„Засоби нашої мови, що припускають можливість вибору, бувши відповідним способом використані тим, хто пише або говорить, утворюють те, що ми звемо словесним стилем ( Л.Булаховський);

„Стиль – сукупність мовних засобів і прийомів, вибір яких зумовлюється змістом, характером і метою висловлювання, а також обстановкою , в якій воно відбувається”.

„Мовний стиль – це сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання”.

Розділ мовознавства, який вивчає стилі, називають стилістикою.

Для характеристики функціонально-стильової системи важлива така форма мовлення – усна чи писемна. В усній формі мовлення виділяють розмовно-побутовий стиль і ораторський. Учені виділяють такі стилі писемної мови:

- публіцистичний;

- художній;

- науковий;

- офіційно-діловий.

Інколи ще виділяють виробничо-технічний і епістолярний стилі. У зв’язку з жанровою диференціацією функціонально-стильових єдностей стилі мови поділяються на різновиди ( підстилі), наприклад, у межах публіцистичного стилю виділяються такі різновиди: стиль передової статті, репортажу, нарису тощо.

У сучасній укр. літ. мові вчені виділяють такі функціональні стилі:

Ш епістолярний;

Ш ораторський;

Ш розмовний;

Ш художній;

Ш публіцистичний;

Ш науковий;

Ш офіційно-діловий;

Ш конфесійний.

Усі стилі, за винятком розмовного, функціонують у писемній та усній формах.

Віднести той чи інший текст до певного функціонального стилю, на думку М.А.Непийводи, можна на основі його глибокого аналізу, врахування всіх його ознак:

1) мети і завдання спілкування;

2) сфери спілкування;

3) змісту тексту;

4) використання мовних одиниць, що є діагностуючими для стилю, тобто тих, які відрізняють один стиль від іншого, напр.; слова протокол, акт, заява, довідка, резолюція є діагностуючими для наукового стилю тощо;

Публіцистичний стиль – це стиль засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення). У ньому виділяють художньо-публіцистичний (нариси, есе, памфлети, фейлетони) і науково-публіцистичний (літературно-критичні статті, огляди) підстилі.

Мовні засоби, які використовуються в публіцистичному стилі: суспільно-політична лексика, точні назви дат, подій, місцевості та учасників.

Ознаки публіцистичного стилю: поєднання логічності доказів, точності висловлення наукових положень з емоційно-експресивною образністю, використання художніх засобів – епітетів, порівнянь, метафор.

Сфера спілкування – це громадсько-політичне життя, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання.

Призначення публіцистичного стилю: обговорення, відстоювання та пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвиткові, вирішення суспільно-політичних питань, активний вплив на слухачів і спонукання їх до дії.

Реалізується публіцистичний стиль у виступах, дискусіях, написанні нарисів, статей.

Художній стиль використовується при написанні епічних, ліричних, ліроепічних і драматичних творів.

Ознаками художнього стилю є образність, поетичність, естетика мовлення.

Жанри, де реалізується художній стиль: трагедія, комедія, драма, вірш, роман, повість, оповідання, поема, байка, епіграма.

Призначення худ.