як користується диханням читець, а й навчити дітей правильно дихати взагалі і в процесі мовлення. Отже, він повинен знати і неправильні типи дихання. Знання про них дадуть можливість учителеві, по-перше, переконатися у правильності чи неправильності власного та учнівського дихання, застерегти себе і їх від неправильного дихання, яке згодом може шкідливо впливати на здоров'я і, по-друге, прискорити процес засвоєння правильного, керованого дихання.
Знати неправильні типи дихання необхідно ще й для того, щоб за потреби вміти ними користуватися. Читцеві часто доводиться вдаватися до неправильних типів дихання при передачі емоційного змісту тексту. Справді, коли ми передаємо особливу радість, ласкавість, привітність, то в процес дихання входить і ключичне.
При висловлюванні погрози, підсиленої злості, ненависті мимоволі користуємося діафрагматичним типом дихання.
Дихання, з одного боку,— акт рефлекторний, воно відбувається поза нашою свідомістю, виконуючи функцію газообміну в організмі, а з другого — це процес керований, оскільки зв'язаний з вимовою. Мовлення, читання вголос потребують великої кількості повітря, економного його витрачання і своєчасного, швидкого і непомітного для інших поповнення. Для цього треба привчити мускули грудної клітки не розслаблюватися відразу після видиху, як це буває при акті рефлекторному, а поступово, в міру потреб, підпорядковуватися волі мовця, читця. Все повинно регулюватися дихальним центром головного мозку. Досягти цього можна тільки за допомогою тренувальних вправ, які умовно поділимо на три групи.
Завдання першої — виробити вміння керувати роботою м'язів дихального апарату (виробити або закріпити комбіноване дихання).
Завдання другої — скоротити вдих і подовжити видих.
Завдання третьої — виробити вміння керувати диханням у процесі мовлення (читання, переповідання), тобто вміти підпорядкувати дихання вимогам тексту.
Вправи необхідно проводити на чистому свіжому повітрі перед їдою або не менше як за годину після неї, при цьому треба витримувати відповідну тривалість: до наступної вправи переходити лише тоді, коли добре засвоєна попередня; при переході від беззвучного видиху до видиху озвученого використовувати середні «робочі» ноти голосу.
Нагадуємо, суть проведення вправ не в тому, щоб уміти набирати великий запас повітря в легені при вдиху, а в тому, щоб оптимальний запас набраного повітря якнайраціональніше використати в процесі мовлення.
Вправи на вироблення вмінь керувати роботою дихального апарату
Вправа 1.
Ляжте на спину, долоню лівої руки покладіть на ділянку тіла між грудною кліткою і животом.
1.
Зробіть спокійний, плавний, проціджений через активні пружні губи видих на п-ф. Видих повинен бути тільки в нормі природних потреб І не раптовий, а плавний, ніби ви дуєте на полум'я, а воно не гасне, тільки відхиляється, щоб не дати розслабитися м'язам.
2.
Не поспішайте з видиханням. Витримайте паузу настільки, наскільки цього потребує природний процес дихання.
3.
Плавно, спокійно, через ніс вдихніть. Не поспішайте із видиханням. Затримайте на секунду повітря.
4.
Видихніть на п-ф, але значно довше, ніж напочатку вправи. Під час виконання вправи простежте за активним рухом діафрагми. Якщо при вдиханні рука, що лежить на животі, піднімається, а при видиханні опускається,— рух діафрагми активний. Якщо ж піднімання чи опускання руки маловідчутне — рух діафрагми неактивний і його необхідно посилити. Для цього повітря слід не видихнути, а видмухнути на п-ф і не зразу, а ривками, ніби гасите кілька свічок (2—3). Такий процес можна повторити декілька разів як першу вправу на закріплення надійного руху діафрагми.
Вправу доцільно проводити протягом кількох тижнів двічі на день, повторюючи 2—3 рази підряд. Після цього можна перейти до вправ стоячи.
Стояти треба рівно, спокійно: м'язів не напружувати, але й не до кінця розслаблювати. Для самоконтролю одну руку необхідно покласти на живіт, другу — на нижні ребра.
Вправа 2.
Станьте рівно, спокійно, м'язів не напружуйте, але й не до кінця розслаблюйте. Для самоконтролю руку покладіть, як у першій вправі.
1.
Видих на п-ф.
2.
Вдих на рахунок (усно) 1—3 за допомогою активного руху м'язів діафрагми, міжреберних м'язів і косих м'язів живота. Під час повторення таких вправ цей рахунок можна збільшити до 5—6.
3.
Затримка на секунду.
4.
Видих на п-ф. Повторіть вправу 3—4 рази.
Вправа 3.
Проводиться за зразком попередньої з деякими варіантами.
1.
Видих на п-ф.
2.
Пауза.
3.
Вдих на рахунок 1—5.
4.
Затримка на рахунок 1—2.
5.
Видих на один із звуків ф, с, ш, р, ж, з, х, ц.
Вправи проводьте 2—3 рази на день протягом кількох тижнів, аж поки не виробиться навик комбінованого (грудно-черевного) дихання. Не забувайте, що видих повинен бути значно довший за вдих.
Голос
Наскільки важливе значення для вчителя має голос, свідчить сам факт: голос — головний його інструмент. Проте не всякий голос може задовольнити вимоги виразного читання. Навіть і красивий від природи голос ще не здатний без подолання певних труднощів справитися з тими завданнями, що їх ставить перед ним мистецтво живого слова. «Але гарні розмовні голоси,— як зауважує К- Станіславський,— трапляються рідко. А коли вони й трапляються, то бувають недостатні своєю силою й діапазоном»1. Такий факт свідчить про те, що над розвитком голосу треба працювати. Серед учителів і дітей часто зустрічаємо й такі голоси, яким властиві певні вади: слабкість, млявість, сиплість, хриплість, гугнявість, верескливість тощо. З такими голосами важко працювати і, головне, неможливо досягти відповідного впливу на слухачів у процесі мовлення: голос неприємно сприймається на слух, нерідко й стомлює і навіть іноді дратує слухачів. Зрозуміло, що вчитель, як і кожний читець-професіонал, повинен, по-перше, добре розумітися на всіх особливостях голосу і, по-друге, уміти над ним працювати, щоб удосконалити, розвинути всі