недостатньо однієї ритмічності ладу. Необхідне й відповідне голосове оформлення, тобто модифікація тону, зокрема:
1.
Послідовність зміни висоти, тобто зміни голосу
в межах звукового об'єму (звичайне поняття: від високого до низького).
2.
Інтенсивність звучання, тобто послідовні зміни
сили голосу, що визначаються ступенем мускульного
напруження відповідних мовних органів (звичайне поняття: від гучного до низького).
3. Час звучання, тобто різні послідовні зміни тривалості звучання мовних відрізків (звичайне поняття: від довгого до короткого).
Таким чином, єдність взаємозв'язку всіх показників мовлення створює ритмомелодичний лад мови, здатний виражати її зміст, волю й почуття. Нагадаємо, що мовлення — це явище, яке нескінченно модифікується. Це значить, що й інтонація має велику варіантність, бо є обов'язковим супроводжуючим елементом структурної схеми речення при її безпосередній реалізації.
1.
«На інтонаційне оформлення фрази в кожному конкретному випадку мовлення може впливати безліч факторів, пов'язаних як з ситуацією, так і з індивідуальними особливостями осіб. Тут має значення характер людини, емоційний стан у момент висловлювання, манера говорити взагалі, стан голосового апарату та ін»1.
Після кожного висловлювання намагаймось визначити характер самого висловлювання.
Створені інтонаційні варіанти однієї й тієї самої фрази свідчить про те, що зі зміною характеру висловлювання змінюється й ритмомелодичний лад — носій її смислово-емоційної думки.
Дуже важливою є ще одна риса загальної характеристики ритмомелодичного ладу. Це — тісний зв'язок таких його логіко-емоційних показників вираження думки, як паузи, логічні наголоси, мелодика і темп. Ці показники створюються за послідовних змін ритмомелодичного ладу. Перерви, зупинки між мовними відрізками — це п а у з и. Слова, що за змістом і почуттям виділяються й забарвлюються артикуляційними способами у мовних відрізках, називаються логічними наголосами. Послідовні зміни висоти тону, а також кількість, інтенсивність та послідовність виникнення гармонійних обертонів, що супроводжують основний тон звуку,— це мелодика і тембр мови. Час звучання, тобто різні види тривалості звучання мовних відрізків,— Це темп мови.
Згадані логіко-емоційні показники здійснюють у мові важливі синтаксичні функції і водночас виступають як основні засоби її виразності.
Щодо типів речень за характером висловленого відношення до дійсності, то взаємодія пауз, наголосів, мелодики, темпу та їх фізичних характеристик надає їм відносно сталого інтонаційного значення: розповідного, питального, спонукального, окличного.
Для читця є важливим визначити з логічного боку (коли встановлюється смисл за контекстом) відносно стале інтонаційне значення фрази, а з психологічного — її експресивність. Додамо при цьому, що для емоційного читання тексту твору ще недостатньо визначити експресивність взагалі. Необхідно визначити міру, ступінь самої експресивності. Для цього треба спиратися на дію психологічного фактора, продиктованого внутрішнім світосприйманням. Це значить створити в своїй уяві конкретне внутрішньозорове бачення змальованої дійсності.
Місце засобівлогіко-емоційної виразності читання в загальній системі виразного читання
Серед усіх інших розділів, що становлять теоретичні основи виразного читання, засоби логіко-емоційної виразності читання (ЗЛЕВЧ) посідають провідне місце. З ними органічно пов'язані і від них залежать усі інші розділи. Техніка мовлення виступає як необхідна передумова словесної дії, де ЗЛЕВЧ відіграють вирішальну роль. Підготовка до публічного виступу, читання твору та аналізу його з дітьми — передумова раціонального і оптимального використання ЗЛЕВЧ у безпосередній дії. Особливості виразного читання творів різних жанрів у кінцевому результаті теж залежать від правильного використання ЗЛЕВЧ, оскільки вони передають ці особливості. Це підтверджується і вченням Станіславського про словесну дію, адже він всю свою систему зводив до словесної дії, в якій вирішальним фактором є знання законів мови, побудови фрази. Актор зобов'язаний досконало знати те, що належить до інтонаційного багатства мовлення, тобто він повинен знати засоби мовленнєвої виразності І вміти ними оперувати відповідно до творчих завдань наскрізної словесної дії. Така думка знайшла підтримку в працях учнів Станіславського1, в авторів посібників з художнього читання1, сценічної мови2, виразного читаний Усі вони підкреслюють особливу важливість засобів виразності читання для читця. І в той же час низка питань щодо їх змісту і тих завдань, які ставить до них словесна дія, безпосередня практика, залишились не розкритими. Зупинимося на них.
1. У підготовці читця до словесної дії важливими є два органічно пов'язаних моменти: глибоке розкриття змісту тексту (це означає розкрити авторські думки і почуття, оживити їх перед своїм внутрішнім баченням) і передача його слухачам. Отже, тут є важливими і два завдання правильного використання засобів виразності. Перше — для безпосередньої словесної дії і друге — для підготовки до неї, тобто для аналізу тексту. Друге завдання не знайшло свого чіткого обгрунтування в літературі.
2. Крім цього словесна дія має дві форми безпосередності щодо писемної мови тексту: це читання твору напам'ять і читання безпосередньо з книги, де засоби виразності читання набирають різного функціонального значення. Проте таке їх визначення теж не знайшло свого обгрунтування.
3. У багатьох випадках, характеризуючи сутність засобів виразності читання, автори посібників допустили широку розбіжність, зокрема:
а) у підході до розділу, що об'єднує в собі всі компоненти виразності читання. Називаються вони порізному: логіка мови (Р. Черкашин, А. 'Іерноморов і А, Шустова, Б. Найдьонов, Н. Шевельов, Т. Запорожець та ін.), основні умови і засоби виразності (Є. Адамович І Ч. Карська), засоби звукової виразності (Є. Язовицький, І. Блінов та Ін.), елементи інтонації (Г. Артоболевський та Ін.), чіткість і правильність мови (Н. Шевельов);
б) у характеристиці складу компонентів виразності, їм властива різноманітність: фразові наголоси, паузи, мелодика мови (Г. Артоболевський, А. Чорноморов і