в) у поглядах на використання компонентів виразності як засобу передачі змісту тексту. Розглядаються вони в основному як «головні виражальні засоби логічного читання», тобто читання, що яскраво і чітко передає «закладені в тексті думки»1. Однак автор закладає в текст не тільки думки, а й почуття, і читцеві треба знати, якими засобами їх передати слухачам.

Отже, засоби виразності читання потрібно розглядати як такі, що визначають і передають думки й почуття автора. Тому й називати їх треба засобами логіко-емоційної виразності читання (ЗЛЕВЧ);

г) у характеристиці кожного компоненту виразності, а також правил і прийомів визначення їх у тексті;

д) у поглядах на послідовність практичного використання засобів виразності читання. Тут одні починали визначення з логічних наголосів І пов'язували зними всі інші компоненти виразності (Г. Артоболевський, В. Аксьонов, Є. Саричева, В. Шевченко, Л. Горбушина), інші — з розстановки пауз і членування тексту на мовні такти (Р. Черкашин, Є. Язовицький, А. Чорноморов, А, Шустова, Б. Найдьонов, Н. Шевельов та Ін.)- Однак ніхто з авторів не звертав уваги на те, з чого розпочинати використання вищезгаданих засобів, вважаючи, що від цього нічого не залежить. І це було помилкою в характеристиці компонентів виразного читання, їх взаємозв'язку І значенні в загальній системі теоретичних положень виразного читання. Це також стало однією з причин нехтування засобами виразності читання і того, що виразне читання в цілому в загальноосвітній школі, педагогічному процесі просто занедбалося.

Без знань того, як пов'язані компоненти виразності між собою, що є взаємозв'язуючою ланкою між ними і з чого треба починати їх практичне використання, виразне читання стає для читця настільки малоефективним засобом, як розладнаний інструмент для музиканта: все, здається, на своєму місці, а виконати твір неможливо.

Дуже прикро, що останнім часом серед окремих методистів можна почути твердження, що виразне читання як засіб педагогічного впливу застаріле. Зрозуміло, що це самозахист своїх незнань. Легше сказати, що виразне читання застаріле, ніж розібратися в його теоретичних основах і застосувати на практиці.

Слід відзначити і те, що окремі вчителі і навіть ме-.тодисти схильні до твердження того, що текст художнього твору кожним читцем сприймається по-своєму, і тому, мовляв, не можна ставити однакових вимог до використання пауз, логічних наголосів, мелодики і темпу як засобу передачі змісту тексту. На перший погляд, думка може здатися переконливою, оскільки «сприймання є активним творчим процесом, а не дзеркальним, пасивним відображенням»1. Однак не можна забувати при цьому, що поряд із поняттям «сприймання» існує і поняття «достовірність», тобто «відповідність знань об'єкту і усвідомленість тієї відповідності суб'єктом»2. Сприймання змісту художнього, публіцистичного твору чи будь-якої писемної мови для передачі її слухачам має бути достовірним. А достовірність сприймання базується на знаннях самого процесу сприймання дійсності. Щодо писемної мови, тексту — Че добрі знання теорії літератури, вміння аналізувати текст. Крім цього, сприймання як творчий процес завжди зумовлюється певними потребами. Такі потреби щодо сприймання тексту визначені в програмі навчання учнів 1—4 класів.

Художній твір — це насамперед відображення в писемній формі думок і почуттів автора в оцінці ним фактів об'єктивної дійсності, і завдання читця — глибоко сприйняти ті думки і почуття, пережити їх і передати слухачам. Адже різні виконавці однієї і тієї самої пісні не змінюють змісту тексту І мелодії, хоча виконують її кожний по-своєму, тобто дещо по-іншому, і саме через це ми даємо оцінку кожному виконавцеві. Проте це не означає, що кожний співак по-іншому розуміє зміст слів і мелодію пісні. Це зовсім інший бік питання щодо твору і однаковою мірою стосується співака і читця. Це так званий творчий п і д х і д до виконання вже сприйнятого змісту твору, тобто підхід до нього з того боку, з якого можна було б якнайкраще вплинути на слухачів. Це підхід не до розподілу в тексті ЗЛЕВЧ, а тільки до осмислення їх потенціальної дії. Це означає: у підході різних читців до одного і того самого тексту відмінності можуть виявлятися таким чином тільки в пафосі самого виконання, тобто в творчому втіленні б живе дійове мовлення пережитих ними авторських думок і почуттів. Оскільки паузи, логічні наголоси, мелодика, темп є засобами передачі авторських думок і почуттів, то в партитурі, де вони виступають як індикатор всієї повноти аналізу тексту І сприйняття його змісту, певних Істотних розходжень бути не повинно.

3. Значення засобів логіко-емоцІйної виразності читання для професійної підготовки вчителя

У загальному плані вивчення курсу виразного читання важливим є досконале засвоєння майбутнім учителем теоретичних положень засобів логіко-емоційної виразності читання, вироблення умінь практично ними користуватися.

У будь-яких умовах педагогічної діяльності вчителеві треба вміти ефективно користуватися мовленням, читанням як дійовою впливовою силою. Досягти цього він може насамперед за умови правильного використання ЗЛЕВЧ щодо змісту мовлення і особливо