Роль диференційованих завдань на уроках розвитку зв’язного мовлення.

ПЛАН

І. Роль диференційованих завдань на уроках розвитку зв’язного мовлення.

ІІ. Різноманітність завдань на уроках розвитку мовлення.

1. Значення і завдання уроків розвитку мовлення.

2. Приклади поступового ускладнення завдань і зменшення міри допомоги в поєднанні різноманітних форм організації роботи.

ІІІ. Виховна мета диференційованих завдань на уроках розвитку мовлення.

Список використаної літератури.

І. Роль диференційованих завдань на уроках розвитку зв’язного мовлення.

Глибина, гнучкість, системність та інші якості учнівських знань значною мірою залежать як від психологічних та розумових відмінностей, так і від специфічних дидактичних умов, що забезпечують яскраве сприйняття і відображення зовнішнього світу.

Психологи зазначають, що деякі учні схильні до абстрактного мислення, інші – до наочно-образного. Тому одні успішніше оволодівають циклом математичних та природничих наук, інші мають нахил до гуманітарних.

Щоб виявити типи вищої нервової системи, вчитель повинне розуміти специфіку навчальної праці учнів на уроках.

Домінуючою у роботі з дітьми різного розумового розвитку має бути така організація занять, яка б забезпечувала міцність знань усіх учнів.

Як показали дослідження психологів, однаковий підхід до школярів на всіх етапах уроку – не результативний, бо вони по-різному сприймають матеріал. Тому важливо акцентувати увагу на різноплановості кожної особистості, створити ефективні навчальні ситуації, не допускати втоми, спонукати учнівський інтерес до активної пізнавальної діяльності.

Останніми роками підвищується роль розвиваючого навчання. Учителі прагнуть створити умови для творчої роботи вихованців, стимулюють їхню допитливість, пропонуючи розв’язати завдання у нестандартних умовах тощо.

Диференціація навчання при класно-урочній системі передбачає одночасну роботу на уроках різних груп учнів. Це неможливо без підготовки завдань різного ступеня складності. Діяльність дітей оцінюється на кожному етапі уроку і встановлюється та чи інша причина невстигання.

Групова форма роботи з учнями має розглядатися як варіантні завдання, що сприяють формуванню знань на основі активізації пізнавальної діяльності учнів. Йдеться про підготовку для учнів диференційованих консультаційних карток, у яких деталізовані й сконцентровані окремі поняття, зв’язки, співвідношення в доступній формі для кожної групи школярів.

Диференціація учнів має відповідати умовам фронтальної, групової, парної та індивідуальної форм організацій навчання, які б створювали можливості для активізації їх навчально-пізнавальних і розумових відмінностей школярів для утворення типологічних груп, котрі організовані на основі різного рівня знань дітей.

Диференційований підхід передбачає досягнення дітьми однакової мети, проте різними шляхами (враховуючи їхні неоднакові навчально-пізнавальні можливості). Шкільна практика показує, що кількість дітей, які навчалися на відмінно та добре в молодших класах, зменшується в старших. Це свідчить про невикористані навчальні можливості, а також про невміння окремих педагогів охопити своїх вихованців продуктивною творчою роботою на уроці.

Спостереження показують, що більшість учнів на уроках недостатньо активні. Чому? Бо вчитель нераціонально використовує робочий час, не застосовує щоденний індивідуальний та диференційований підхід до дітей.

Диференціація не виключає індивідуальної роботи з дітьми, а навпаки, ґрунтується на ній.

При збереженні класних фронтальних занять досвідчені педагоги практикують різноваріантну складність завдань і прийомів самостійної роботи в класі та вдома для слабких, середніх і шкільних учнів.

Використання різноваріантних завдань, визначення дидактичних шляхів ліквідації прогалин у знаннях, коригування діяльності – такий зміст диференціації навчального процесу.

При диференційованому підході педагогові важливо вміти дібрати різні завдання, які відповідали б рівневі пізнавальної діяльності вихованців, адже навчальний матеріал має відповідати їх загальному розвитку, забезпечити практичну діяльність, котра потребує нестандартних, нестабільних рішень, а творчих, продуктивних. А відтак, диференційовані завдання мають відображати методичні, логічні, психологічні і дидактичні вимоги до учнів різного рівня підготовленості.

Як показує досвід, різноманітні прийоми диференційованого підходу до школярів на уроках забезпечують продуктивніше засвоєння навчального матеріалу, а це – основа глибокого оволодіння знаннями і формування діалектико-матеріалістичного світогляду учнів.

В.О.Сухомлинський відзначав, що кожен учитель повинен бути вмілим, вдумливим вихователем розуму учнів. Розумове виховання у процесі навчання здійснюється тільки тоді, коли нагромадження, розширення знань педагог розглядає не як кінцеву мету, а лише як один із засобів розвитку пізнавальних і творчих сил, гнучкої, допитливої думки. У такого вчителя знання учнів – своєрідний інструмент, завдяки якому учень свідомо робить нові кроки в пізнанні навколишнього світу.

Диференційоване навчання потребує серйозної підготовки вчителя до уроків, творчості. Тільки такий шлях веде до практичної реалізації діалектичного взаємозв’язку між навчанням і розвитком дитини.

ІІ. Різноманітність завдань на уроках розвитку мовлення.

ІІ. 1. Значення і завдання уроків розвитку мовлення.

Одним із основних завдань, які стоять перед учителем у період навчання грамоти, є розвиток мовлення і мислення школярів. Як зазначається в програмі, «навчальна мовленнєва д діяльність з шестирічними учнями включає роботу над удосконаленням звуковимови; збагачення, уточнення й активізацію словникового запасу; формування граматичного ладу мовлення; заучування напам’ять невеличких віршів, потішок, скоромовок, дитячих пісеньок, загадок, прислів’їв; формування діалогічного та монологічного мовлення»11 Див.: Програми середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. –К.: Рад.шк., 1990. –С.9..

К.Д.Ушинський наголошував на тому, що в період навчання грамоти вчитель повинен піклуватися про розвиток у школярів вимовної та слухової культури і боротися з нечіткою, млявою артикуляцією звуків, яка пізніше стає причиною багатьох помилок під час письма. Необхідно добиватися від кожного учня правильної, чіткої, добре зрозумілої вимови звуків, складів, слів. З цього приводу він писав, що хороша, ясна вимова слова, така, щоб кожен із звуків, які його складають, було чути, і чутливе вухо у розрізненні цих звуків є однією з найголовніших основ правопису. Тому робота, яка розпочалась у добукварний період над удосконаленням звуковимови дітей, формуванням у них правильних уявлень про систему звуків рідної мови,