Мова і мовлення в житті людини і суспільства

План

1. Мова і мовлення. Функції мови і мовлення. Культура мовлення, її основні комунікативні ознаки.

2. Стилі української літературної мови. (Розмовний, художній, публіцистичний, науковий, епістолярний, офіційно-діловий стилі).

Література

1. Усім відомо, що найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, реалізується в процесах мовлення (усного чи писемного). Тому доля мови певною мірою залежить від кожного з мовців.

З матеріального погляду в мові, що реалізується в мовленні, немає нічого, крім звуків, які комбінуються у слова, словосполучення, речення. За цими комбінаціями приховується величезний світ значень – насамперед лексичних, а також граматичних і стилістичних. Саме у значеннях одиниць мови відображені знання про навколишній світ, його структуру, ставлення до нього людей. „Мова народу – це його дух, і дух народу – це його мова”. Через мову ми пізнаємо світ. Наївно вважати, що кожен з нас сприймає світ безпосередньо „таким , як він є”. в кожного народу мовна картина світу своя, неповторна.

Мова – найважливіший засіб спілкування людей, засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень. Звичайно, крім мови вживаються й інші (невербальні) засоби:

а) міміка;

б) жести;

в) рухи тіла;

г) якість голосу, його діапазон, тональність;

г) темп, паузи, різні вкраплення в мову (плач, сміх, кашель тощо);

д) азбука Морзе

е) азбука Брайля для сліпих;

ж) морська сигналізація;

з) різні види стенографії;

Людська мова у ролі спілкування має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається іншими сигналами, системами знаків, наприклад, мімікою, жестами, морськими чи дорожніми знаками; разом з тим, жоден із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою щодо повноти, чіткості й обсягу передаваної інформації. Головними структурними елементами мови є звуковий склад, лексика, граматичні форми.

Вивченням мови займається лінгвістика (чи мовознавство). Ця наука вивчає мову з погляду її походження, розвитку, функціонування в суспільстві.

Наука про мову поділяється на інші науки (залежно від того, які складові частини структури мови та в якому аспекті вивчаються). Серед них такі:

· фонетика – наука про звукову сторону мови;

· семантика – наука про значення мовних одиниць;

· лексикологія - наука про словниковий склад мови;

· дериватологія – наука про способи творення нових слів;

· морфологія – наука про будову та граматичні форми слів;

· синтаксис – наука про сполучуваність слів, словосполучення та речення;

· стилістика – наука про стилі мови та їх функціонування;

· семіотика – наука про знаки та системи знаків.

Мова наша живе, незважаючи на заборони і переслідування упродовж десятиліть і століть. ( Указ Петра 1 про заборону книгодрукування укр. мовою 1720р.; Указ Катерини ІІ - заборона викладання укр. мовою в Києво-Могилянській академії 1754;

Наше завдання берегти, плекати мову, щоб вона не зникла з кону історії, як зникли деякі мови, бо без мови не буде і народу.

Питання мови – це питання майстерності. Не лише письменникам , а й службовцям потрібно, дошукуючись найточнішого слова, збагачувати свій словниковий запас, дбати про те, щоб мова була добірною, барвистою.

Функції мови

Жодне суспільство, на якому б рівні розвитку воно не перебувало, не може існувати без мови. Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує низку функцій, життєво важливих для цього суспільства, окремих груп суспільства і кожної людини зокрема. Питання про функції мови є дуже складним, тому мовознавці ще не прийшли до єдиної думки щодо кількості функцій.

Номінативна функція. Це функція називання. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, кількостей, ознак тощо.

Усе пізнане людиною з дитячих років одержує свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгволізацією (омовленням) світу.

Комунікативна функція Суть її полягає в тому, що мова використовується для комунікації – інформаційного зв’язку між членами суспільства. Ця функція є надзвичайно важливою як для суспільства, так і для мови: мова якою не спілкуються, стає мертвою; народ який втрачає свою мову, зникає. Для повноцінного функціонування і розвитку мови вона повинна використовуватись у всіх сферах комунікації – у науці, у повсякденному житті, у художній, словесній творчості, виробництві.

Ідентифікаційна функція. Ідентифікація – уподібнення, установлення тотожності об’єктів на підставі тих чи інших ознак. Отже, за допомогою мови, особливостей мовлення можна встановити, вирізнити, зідентифікувати одну особистість серед інших, тому що кожен із нас має свій „портрет”, свій мовний „паспорт”, у якому відображено всі параметри нашого Я – національно-етнічні, соціальні, культурні, духовні, вікові.

Експресивна функція Вона полягає в тому, що мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Поки людина мовчить вона залишається загадкою для оточуючих. Заговоривши, ніби розкриває свій внутрішній світ. „Говори і я тебе побачу” ,- стверджували мудреці античності. Чим досконаліше людина володіє мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше постає ця людина перед іншими як особистістю Через мову розкривається і народ, і нація.

Гносеологічна функція. За допомогою мови людина пізнає світ. На відміну від тварини вона користується не тільки власним досвідом, але й тим, що пізнали до неї її попередники та сучасники. Людина ніколи не починає пізнавати світ спочатку, з „нуля”. Досвід с-ства закодовано в мові, у її словникові, граматиці, фраземіці, а за наявності письма – також у вигляді текстів. Пізнаючи мову людина пізнає світ. Мова є засобом мислення, формою існування думки.

Мислетворча функція. Вона полягає в тому, що мова є засобом формування думки, оскільки