Реферат

Теоретичні основи культури мовлення

План

1. Мова і мовлення в житті людини

2. Літературна мова, її характеристика

3. Усна і писемна форма літературної мови

4. Норма літературної мови

Література

1. Антоненко - Давидович Б.Д. Як ми говоримо. — К., 1991.

2. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990. – 232 с.

3. Кочан І.М., Токарська А.С. Культура рідної мови. — Львів, 1996.

4. Пазяк О.М, Кисіль Г.Г. Українська мова та культура мовлення: навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К., 1995.

5. Пентилюк М. Культура мови і стилітика: Пробний підручник для гімназій гуман. Профілю. – К.: Вежа, 1994.

6. Пономарів О. Стилітика сучасної української мови: Підручник. – К.: Либідь, 1993

7. Шевчук С. Українське ділове мовлення: Навч. Посібник. – К.: Літера, 2000

Вступ

Предмет курсу ОКТМ

Комунікативні ознаки мовлення

- Правильність; - виразність;

- точність; - доречність;

- логічність; - впливовість;

- багатство; - доступність.

- чистота;

Місце курсу ОКТМ у системі навчальних дисциплін

Спеціальні дисципліни

- Сучасна українська мова;

- Основи культури і техніки мовлення;

- практикум з української мови;

- українська ділова мова;

- методика викладання української мови;

- музичні дисципліни;

- психологія.

1. Сучасне суспільство не може існувати без мови – найважливішого засобу спілкування, засобу вираження думок та передачі досвіду сучасникам і нащадкам. Мова – наше національне багатство, тому на перший план виходить питання культури мови.

Мова є однією з характерних ознак сучасної нації. Мову створили люди, вони її розвивають, удосконалюють. Основна функція мови – бути засобом спілкування, збереження і передачі знань, взаємного розуміння.

[У давньогрецькій легенді розповідається про те, як під час боротьби з ворогом спартанці потрапили у скрутне становище і звернулися за допомогою до оракула. Вони просили прислати до них досвідченого полководця, сильного і хороброго. Яке ж було їхнє здивування, коли оракул прислав шкільного вчителя, який був далекий від військових справ та й ще накульгував. Проте спартанці не посміли порушити волю оракула й поставили Тіртея на чолі війська. Виявилося, що Тіртей володів одним із могутніх знарядь, яким можуть користуватись люди. – силою живого слова. Він ішов попереду війська і складав пристрасні гімни мужнім воїнам, з гнівом таврував зрадників і боягузів. У спартанців знову піднявся бойовий дух і вони розбили ворога. Звідси й пішов вираз – «Словом полки можна повести за собою».]

Слово – одне з наймогутніших комунікативних знарядь людини. Недарма народна мудрість вчить: говори не так, щоб тебе могли зрозуміти, а говори так, щоб тебе не могли не зрозуміти.

Основна вада навчального процесу в школі полягає в тому, що учнів навчають мови, та не навчають володіти нею, тобто застосовувати набуті знання в конкретній мовленнєвій ситуації. Мова здається нам чимсь звичним і дуже простим, а насправді цей дивний феномен людини як частки живої матерії надзвичайно складний. Саме тому люди нерідко забувають: знати мову – ще не означає володіти нею; і засвоївши шкільний курс мови, вважають, що на цьому навчання закінчується. Звичайно, для того, щоб «порозумітися» у будь-якій сфері діяльності, людині вистачить 3,5 – 5 тис. слів. Але ж мова народу має близько 200 тис.слів ( у сучасних словниках зафіксовано понад 130 тис.). Отже, багатство загальнонародної мови повинно виховувати прагнення до багатства індивідуального мовлення.

Отже, повага до слова людству необхідна так само, як і повага до самої людини. Без цього не може бути розвитку, без цього неможливе удосконалення ні мови, ні мовця.

Добрим мовцем можна стати якщо до цього прагнути, тобто багато читати ( і не тільки сучасні бестселерні твори, а й класику, з історії літератури, твори різних жанрів, тексти різних стилів); уважно слухати живе слово (людей різних соціальних і професійних груп, майстрів художнього слова і сцени); працювати зі словниками; стежити за змінами норм (лексичних і правописних, орфоепічних і текстологічних): не піддаватися впливам можливих «модних» тенденцій, які здебільшого зумовлені прагненням окремих мовців виділятись, похизуватися неординарністю «індивідуального» стилю; навчитися чути себе (навіть тоді, коли висловлюєш думку в письмовій формі). Ось за таких умов можна досягти високого рівня культури мовлення.

Визначень понять культура мовлення є чимало. Наприклад, Б.М.Головін пише, що поняття культура мовлення має два семантичних аспекти: 1) культура мовлення – це сукупність і система комунікативних якостей мовлення і 2) культура мовлення – це вчення про сукупність і систему комунікативних якостей мовлення.

Отже, поняття культура мовлення має теоретичний і практичний аспект. Культура мови – дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

Основні причини недостатнього рівня культури мовлення такі:

1) Більшість сучасних учнів мало читає, у тому числі художніх текстів, зокрема рідною мовою; окремі мовці не володіють навичками швидкого і осмисленого читання, у них слабо розвинуті почуття естетичного задоволення від спілкування з книгою.

2) Байдужість до гуманітарних дисциплін, зокрема до мови як предмета шкільної програми (література володіє більшим арсеналом засобів естетичного і виховного впливу), у зв’язку з чим подекуди втратились елементи творчості, усвідомлення практичної необхідності знання мови, потреби системності у засвоєнні нормативної граматики, а це продукує поверховість, фрагментарність знань тощо.

3) Правильний переклад.

4) Правильний зразок для наслідування ( мова батьків, вихователя, вчителя).

Отже, щоб підвищити рівень мовленнєвої культури, необхідно:

- шанувати мову, якою спілкуєшся, і людей, з якими спілкуєшся;

- багато читати – творів різних стилів, майстрів індивідуального художнього стилю, читати вдумливо.

- намагатися користуватися кількома мовами, добре оволодіти