Реферат

Техніка мовлення як необхідна передумова словесної дії

Оволодіти основами теорії і практики виразного читання або досягти високого результату словесної дії, тобто емоційного впливу на слухачів під час читан-ня, мовлення, є професійним обов'язком кожного вчи-теля. Проте високому результату словесної дії мають передувати добрі знання техніки мовлення. Можна досконало знати положення виразного читан-ня, але якщо не мати відповідно підготовленого, роз-виненого мовленнєвого механізму, то високих резуль-татів словесної дії не досягти. Справді, не можна вплинути на слухачів мовленням, у якому явно чуються певні вади: нечітко, неправильно вимовляються окре-мі звуки, слова, вирази або надто різкий, подразли-вий або глухуватий хриплий голос, який перетинається частим невиправданим диханням.

Отже, майстерність мовлення, безпосередність словесної дії вимагають від читця, мовця не тільки знань теорії і методики, навичок і умінь виразного чи-тання, а й добре виробленої техніки мовлення — комп-лексу теоретично-практичних основ вимови (доскона-ле володіння мовним апаратом, уміння правильно користуватися в педагогічних, навчально-виховних цілях мовою І мовленням).

Техніка мовлення складається з таких елементів:

1) дихання — фізіологічної основи мовлення; 2) го-лосу— головного,інструмента читця; 3) дикції — чіт-кого вимовляння звуків, слів, виразів; 4) орфоепії — правильної літературної вимови.

Без глибокого знання, практичного засвоєння еле-ментів техніки мовлення не можна досягти виразності читання. Зупинимося на розгляді цих елементів.

Дихання

Основу розвитку техніки мовлення створює праг вильна постановка дихання, яка здійснюється завдяки вправам дихального апарату.

Від правильного дихання залежить сила І рівно-мірність звучання мови, а також зміст і краса мовлен-ня взагалі. Адже дихання безпосередньо пов'язане з паузами, а паузи (про них йтиметься нижче) диктують-ся змістом і в зв'язку з цим членують потік мовлення

на мовні такти. Часте набирання повітря під час читан-ня створює нічим не виправдані паузи, а це в свою чер-гу впливає на красу мовлення. Дихання з широкими Інтервалами позбавляє читця можливості робити необ-хідні за змістом паузи І врешті призводить до монотон-ного мовлення. Отже, дихання може відіграти відпо-відну роль у процесі читання лише за тієї умови, коли читець правильно ним керуватиме.

Диханням треба досконало володіти, раціонально використовувати його в процесі мовлення. Звичайний природний, не керований процес дихання скла-дається з трьох моментів, які ритмічно повторюються: вдихання, видихання і паузи (стану спокою, відпочин-ку м'язів). Звичайне природне дихання не потребує свідомої уваги, бо відбувається поза мовленням. Тому вдих і видих його плавні, спокійні і майже однакові за тривалістю: зразу після вдиху йде пасивне й мимо-вільне видихання, а після нього — невеличка пауза і знову вдих і т. д.

У керованого дихання процес зовсім Інший. Вди-хання, видихання і паузи підпорядковані волі читця. Логічна й емоційна сторони мовлення потребують від мовця певної організації цього процесу: швидкого вди-хання і повільного видихання, уміння керувати витра-тою повітря.

Природне дихання здійснюється не в усіх однаково. Це залежить від того, які саме м'язи органів дихання беруть найактивнішу участь у роботі дихального апа-рату. У цьому зв'язку його поділяють на чотири типи: ключичний (високий, плечовий), грудний (середній, реберний), діафрагматичний (низький, черевний), ком-бінований (грудно-черевний). Перші три типи вважа-ються неправильними, останній — правильним.

Ключичний — це такий тип дихання, за яким повітрям наповнюється лише верхня частина легень. У цьому випадку дихати доводиться частіше, ніж необ-хідно було б, оскільки в легені поступає мала кіль-кість повітря. Цей тип розрізняти можна за такими оз-наками: при вдиханні підіймаються вгору плечі, ло-патки і ключиці.

Грудний — це такий тип дихання, за яким повіт-рям наповнюється лише середня частина легень. На відміну від першого за таким диханням в легені посту-пає значно більша кількість повітря, проте ще недо-статня, щоб заповнити і верхню, і нижню частини.

Тому цей тип дихання також вважається неправиль-ним. Його ознаки: грудна клітка розширюється, а жи-віт втягується.

Діафрагматичний — це такий тип дихання, за яким повітрям наповнюється переважно нижня час-тина легень. Таке дихання значно краще, ніж ключич-не чи грудне, проте також неправильне, бо верхня й середня частини легень залишаються пасивними, по-гано вентилюються. Ознаки такого дихання: при вди-ханні віддимається живіт, бо діафрагма інтенсивно скорочується, осідає і тисне на черевну порожнину. Це найпоширеніший тип дихання серед людей, які працю-ють фізично.

Найбільше доцільний комбінований тип ди-хання. В процесі такого дихання повітрям наповню-ються всі ділянки легень1.

Такий розподіл дихання на типи слід вважати від-носним, схематичним. Характер дихання кожної лю-дини змінюється залежно від зовнішніх обставин та її внутрішнього стану. Проте можна зустріти таких людей, в яких переважає один з неправильних типів. У такому разі слід перебудувати даний загальний тип дихання, зробити його правильним, комбінованим.

Якщо розглядати дихання лише з урахуванням завдань виразного читання, то, можливо, немає потре-би зупинятися на окремих неправильних його типах. Головне для читця ~ вміти керувати своїм диханням. Очевидно, як би він не дихав, однак своє дихання по-винен уміти підпорядковувати потребам відтворення змісту читаного твору чи висловлювання власної дум-ки, особливо настроїв, переживань. Для цього потріб-но знати в загальних рисах, як відбувається процес дихання, і виконувати ті вправи, які допоможуть читцю удосконалити техніку правильного, керованого дихан-ня. Вчитель повинен не тільки знати, як користується диханням читець, а й навчити дітей правильно дихати взагалі і в процесі мовлення. Отже, він повинен знати і неправильні типи дихання. Знання про них дадуть можливість учителеві, по-перше, переконатися у пра-вильності чи неправильності власного та учнівського дихання, застерегти себе і їх від