у словниках та підручниках тлумачення цього терміна немає й досі2. Найкращим, на наш погляд, є визначення у «Словнику лінгвістичних термінів» Є. В. Кротевича і Н. С. Родзевич: «Інтонація (лат. intono — голосно вимовляю) — ритміко-мелодичний лад мови, що відбиває інтелектуальну та емоційно-во-льову сторони мови в послідовних змінах висоти тону, сили й часу звучання, а також тембру голосу»3. Пере-вага цього визначення в тому, що в ньому яскравіше відбиті загальна суть, формальна і логічна особливості інтонації. Виходячи з цього визначення інтонації, ми й зупинимось на загальній його характеристиці4.
Щоб зрозуміти всю складність інтонації, треба глибоко вникнути у складові взаємозв'язки її фізич-
них характеристик, сприйманих якостей, мовних зна-чень і змісту висловлення. Інтонація сама собою не існує, а взаємодіє з логіко-емоційним змістом і лекси-ко-граматичною будовою речення, на основі яких вона функціонує. Отже, розглядати її слід у нерозривній єдності з певним висловленням, певною системою зв'язку мовних одиниць відповідно до логіко-емоційно-го змісту комунікації.
Якщо Інтонацію мовлення сприймати на слух, то зв'язуючу роль її формальної організації з логіко-емо-ційною виконує передусім ритмічний лад. Він висту-пає ніби індикатором звукової організації мови, вира-женої завдяки звучанню наголошених і ненаголошених складів, слів, та модифікації фізичних показників (то-нальних, динамічних і темпоральних). У розмовній про-зовій мові він «створюється відносно закономірним чер-гуванням однотипних або різних мовних одиниць пев-ним розміщенням слів.і словосполучень у реченні»1.
Певна організація наголошених і ненаголошених слів у прозі (вона властива такою самою мірою пое-зії) характеризує дві сторони цього факту:
1.
Довільне чергування слів, які за змістом виді-
ляться в потоці мовлення серед Інших у фразі. Кожне
з таких слів підпорядковує собі групу інших слів від-
повідно до змісту фрази.
2.
Довільне чергування окремих слів серед уже ло-
гічно виділених. Вони підпорядковують собі групи слів
у фразі відповідно до загального змісту фрази.
Поняття ритмічного ладу розмовної мови не обме-жується лише такими акцентними показниками, воно поширюється на цілі ритмічні групи, а то й на цілі ре-чення. Це залежить від складності інтонаційної струк-тури й контексту.
Важливість ритму як зв'язку мовних (формальних) і фізичних (акустичних) показників може характери-зувати й поетична, віршова мова, хоча на відміну від прозової і розмовної вона відзначається певною впо-рядкованістю, розміреністю І настановою на музичне звучання. В основі такого ритмічного ладу зв'язуючою ланкою мови є повторення певних віршових одиниць. Окремою одиницею ритму «править віршовий рядок, виділений паузою, графічно відокремлений від інших
рядків і підсилений клаузулою (від лат. clausula — закінчення.— Г. О.) або римою. В середині рядка ви-никають додаткові елементи ритму неоднакові в різ-них системах віршування»1. Так, «ритмічна організа-ція мови в силабо-тонічних віршах включає як сумір-ність віршових рядків щодо кількості складів, так і певну закономірність у чергуванні наголошених і не-наголошених складів» 2.
Розуміння ритмічної організації мови — це'перший крок до розуміння багатства і краси рідної мови, до мистецтва виразного читання.
Отже, ритмічний лад є важливим чинником кому-нікативної виразності мови.
Проте для відтворення змісту будь-якої мовноінто-наційної структури ще недостатньо однієї ритмічності ладу. Необхідне й відповідне голосове оформлення, тобто модифікація тону, зокрема:
1.
Послідовність зміни висоти, тобто зміни голосу
в межах звукового об'єму (звичайне поняття: від ви-
сокого до низького).
2.
Інтенсивність звучання, тобто послідовні зміни
сили голосу, що визначаються ступенем мускульного
напруження відповідних мовних органів (звичайне
поняття: від гучного до низького).
3. Час звучання, тобто різні послідовні зміни
тривалості звучання мовних відрізків (звичайне понят-
тя: від довгого до короткого).
Таким чином, єдність взаємозв'язку всіх показників мовлення створює ритмомелодичний лад мови, здат-ний виражати її зміст, волю й почуття. Нагадаємо, що мовлення — це явище, яке нескінченно модифікується. Це значить, що й Інтонація має велику варіантність, бо є обов'язковим супроводжуючим елементом струк-турної схеми речення при її безпосередній реалізації.
«На інтонаційне оформлення фрази в кожному конкретному випадку мовлення може впливати без-ліч факторів, пов'язаних як з ситуацією, так і з інди-відуальними особливостями осіб. Тут має значення характер людини, емоційний стан у момент висловлю-вання, манера говорити взагалі, стан голосового апа-
рату та ін»1. Навіть в устах однієї особи фраза може звучати по-різному, залежно від намірів, настрою і об-ставин, у яких вона висловлюється. Візьмімо для при-кладу фразу «Я... та ти що...» і вимовляймо її в таких мелодичних змінах:
1.
Я вимовляймо високо, всі інші слова з переходом
до низького голосу й навпаки.
2.
Я вимовляймо голосно, всі інші слова з перехо-
дом до тихого голосу і навпаки.
3.
Я вимовляймо коротко, всі інші слова з поступо-
вим розтягуванням і навпаки.
4.
Вимовляймо слова в будь-яких змінах, але дзвін-
ко або глухо, хрипло, хворобливо, втомлено, ліниво,
сонно або гордо, бадьоро, злякано, радісно тощо.
5.
Вимовляймо фразу в будь-яких змінах і комбіна-
ціях, але в певних уявлених ситуаціях, обставинах,
на великій відстані від співрозмовника, в ситуаціях,
де не можна голосно говорити, в приміщенні цеху, де
значний шум верстатів.
Після кожного висловлювання намагаймось визна-чити характер самого висловлювання.
Створені інтонаційні варіанти однієї й тієї самої фрази свідчить про те, що зі зміною характеру вислов-лювання змінюється й ритмомелодичний лад — носій її смислово-емоційної думки.
Дуже важливою є ще одна риса загальної характе-ристики ритмомелодичного ладу. Це — тісний зв'язок таких його логіко-емоційних показників вираження думки, як паузи, логічні наголоси, мелодика і темп. Ці показники створюються за послідовних змін ритмо-мелодичного ладу. Перерви, зупинки між мовними відрізками — це п а у з и. Слова, що за змістом і почут-тям виділяються й забарвлюються