Згадані логіко-емоційні показники здійснюють у мові важливі синтаксичні функції і водночас виступа-ють як основні засоби її виразності.

Щодо типів речень за характером висловленого відношення до дійсності, то взаємодія пауз, наголосів, мелодики, темпу та їх фізичних характеристик надає ам відносно сталого інтонаційного значення: розповід-ного, питального, спонукального, окличного.

Для читця є важливим визначити з логічного боку (коли встановлюється смисл за контекстом) відносно стале інтонаційне значення фрази, а з психологічно-го — її експресивність. Додамо при цьому, що для емоційного читання тексту твору ще недостатньо виз-начити експресивність взагалі. Необхідно визначити міру, ступінь самої експресивності. Для цього треба спиратися на дію психологічного фактора, продикто-ваного внутрішнім світосприйманням. Це значить створити в своїй уяві конкретне внутрішньозорове ба-чення змальованої дійсності.

Місце засобів

логіко-емоційної виразності читання в загальній системі виразного читання

Серед усіх інших розділів, що становлять теоретич-ні основи виразного читання, засоби логіко-емоційної виразності читання (ЗЛЕВЧ) посідають провідне міс-це. З ними органічно пов'язані і від них залежать усі інші розділи. Техніка мовлення виступає як необхідна передумова словесної дії, де ЗЛЕВЧ відіграють ви-рішальну роль. Підготовка до публічного виступу, читання твору та аналізу його з дітьми — передумова раціонального і оптимального використання ЗЛЕВЧ у безпосередній дії. Особливості виразного читання тво-рів різних жанрів у кінцевому результаті теж залежать від правильного використання ЗЛЕВЧ, оскільки вони передають ці особливості. Це підтверджується і вчен-ням Станіславського про словесну дію, адже він всю свою систему зводив до словесної дії, в якій вирішаль-ним фактором є знання законів мови, побудови фрази. Актор зобов'язаний досконало знати те, що належить до інтонаційного багатства мовлення, тобто він пови-нен знати засоби мовленнєвої виразності І вміти ними оперувати відповідно до творчих завдань наскрізної словесної дії. Така думка знайшла підтримку в пра-цях учнів Станіславського1, в авторів посібників з ху-

пожнього читання1, сценічної мови2, виразного читан-ий Усі вони підкреслюють особливу важливість за-собів виразності читання для читця. І в той же час низка питань щодо їх змісту і тих завдань, які ставить до них словесна дія, безпосередня практика, залиши-лись не розкритими. Зупинимося на них.

1. У підготовці читця до словесної дії важливими є ДВа органічно пов'язаних моменти: глибоке розкрит-тя змісту тексту (це означає розкрити авторські думки і почуття, оживити їх перед своїм внутрішнім бачен-ням) і передача його слухачам. Отже, тут є важливи-ми і два завдання правильного використання засобів виразності. Перше — для безпосередньої словесної дії і друге — для підготовки до неї, тобто для аналізу тексту. Друге завдання не знайшло свого чіткого об-грунтування в літературі.

2. Крім цього словесна дія має дві форми безпосе-редності щодо писемної мови тексту: це читання твору напам'ять і читання безпосередньо з книги, де за-соби виразності читання набирають різного функціо-нального значення. Проте таке їх визначення теж не знайшло свого обгрунтування.

3. У багатьох випадках, характеризуючи сутність засобів виразності читання, автори посібників допус-тили широку розбіжність, зокрема:

а) у підході до розділу, що об'єднує в собі всі ком-поненти виразності читання. Називаються вони по-

різному: логіка мови (Р. Черкашин, А. 'Іерноморов і А, Шустова, Б. Найдьонов, Н. Шевельов, Т. Запоро-жець та ін.), основні умови і засоби виразності

(Є. Адамович І Ч. Карська), засоби звукової виразнос-ті (Є. Язовицький, І. Блінов та Ін.), елементи Інтонації

(Г. Артоболевський та Ін.), чіткість і правильність мо-ви (Н. Шевельов);

б) у характеристиці складу компонентів виразнос-
ті, їм властива різноманітність: фразові наголоси, пау-
зи, мелодика мови (Г. Артоболевський, А. Чорноморов
і А. Шустова), логічні наголоси, логічне групування
слів, логічна пауза (В. Аксьонов), паузи, логічні наго-
лоси, логічна інтонація, логічна перспектива (Р. Чер-
кашин, Л. Анкудович), логічні й емоційні функції па-
уз, наголосів, мелодики, темпу (Б. Блінов), паузи,
логічні наголоси, темп (Є. Адамович і Ч. Карська), Ін-
тонація паузи, логічні наголоси, темп, ритм (Є. Язо-
вицький, М. Качурин), логічні наголоси, паузи, темп,
сила голосу, поза, жест і міміка (В. Шевченко), на-
голоси, пауза, темп, ритм, мелодія (Л. Горбушина),
паузи, логічні наголоси, логічна перспектива, логічна
мелодика (Б. Найдьонов, Н. Шевельов);

в) у поглядах на використання компонентів вираз-
ності як засобу передачі змісту тексту. Розглядають-
ся вони в основному як «головні виражальні засоби
логічного читання», тобто читання, що яскраво і чіт-
ко передає «закладені в тексті думки»1. Однак автор
закладає в текст не тільки думки, а й почуття, і читце-
ві треба знати, якими засобами їх передати слухачам.
Отже, засоби виразності читання потрібно розглядати
як такі, що визначають і передають думки й почуття
автора. Тому й називати їх треба засобами логіко-емо-
ційної виразності читання (ЗЛЕВЧ);

г) у характеристиці кожного компоненту виразнос-
ті, а також правил і прийомів визначення їх у тексті;

д) у поглядах на послідовність практичного вико-
ристання засобів виразності читання. Тут одні почи-
нали визначення з логічних наголосів І пов'язували з
ними всі інші компоненти виразності (Г. Артоболевсь-
кий, В. Аксьонов, Є. Саричева, В. Шевченко, Л. Горбу-
шина), інші — з розстановки пауз і членування тексту
на мовні такти (Р. Черкашин,