тощо '.

Вимова ненаголошеного о також до певної міри підлягає тим самим закономірностям, що й и та є.

Проте це не значить, що ненаголошені голосні тре-ба вимовляти з наближенням до інших. Ні в якому разі. У мовознавчих працях поняття «наближаються» щодо вимови голосних и, є, о в ненаголошеній позиції треба розуміти не як норму вимови, а як схильність, за якою треба стежити, щоб у процесі мовлення не по-рушувати норм літературної мови.

Отже, вимовляти з наближенням, як це, на жаль, рекомендують окремі автори посібників, не слід. Адже ті, що не володіють літературним мовленням, які не знають орфоепічних норм вимови, правильної артику-ляції голосних І приголосних, якраз і вимовляють їх з наближенням. Так і діти вимовляють, приходячи до школи. Для того вони й вивчають, власне, повинні ви-вчати літературну зимову, щоб знати такі тенденції (схильності) і не допускати неправильної вимови.

Таким чином, голосні и, є, о в ненаголошеній пози-ції мають схильність наближатися до інших (и до є, є до и, о до у). Проте вимовляти їх треба чітко і вираз-но, дотримуючись правильної артикуляції.

Вимова приголосних. Дзвінкі приголосні (б, г, д, ж, з, дж, дз) в кінці слова вимовляються дзвінко {дуб, плуг, завод, ніж, віз, коледж).

Дзвінкі приголосні {крім г) перед глухими також

римовляються дзвінко (дубки, кладка, книжка, кізка). Звук г у таких позиціях змінюється на х — пишемо цІгті, кігті, легкий, а вимовляємо ніхті, кіхті, лєхкий. Дзвінко вимовляються також глухі приголосні пе-ред дзвінкими в середині слова, пишемо боротьба, Просьба, вокзал, а вимовляємо бородьба, прозьба, воз-зал.

Африкати дж, дз вимовляються як один неповіль-яий звук: ходжу, броджу, саджу, догоджаю, нагоро-джений, джміль, кукурудза, гудзик.

Якщо д і ж, д і з належать до різних значущих час-тин слова, то вимовляються роздільно, як два окремих звуки: відженіть, надзелень, бо — від і женіть, над і зелень.

Губний приголосний в у кінці і в середині слова піс-ля голосного вимовляється як нескладотворчий у: брау (брав), піудень (південь).

Сполучення хв завжди вимовляється чітко, як два звуки х і в: хвіст, хвіртка, хвиля.

Сполучення ться [сміється, учиться), шся (радиш-ся, учишся), жся (уріжся, намажся), чся (не морочся, мучся) вимовляються як цьцьа (сьмьійецьцьаі учиць-цьа); сьсьа (радисьсьа, урчзьсьа, намаз'ьсьа)} ц^с^а (не мороцьсьа, муцьсьа).

Дещо по-іншому, «їж пишуться, вимовляються зву-косполучення, що зазнають асимілятивних змін, спро-щень: Д + ж (віджити) вимовляється як джж (віджжи-

ти)

д + с (звідси) » як дзс (звідзси)

д + Д (відцентро- » як дзц (вїдзцент-

вий) ровий)

Д + ч (відчути) » як джч (віджчути)

Д + ш (молодший) » як джш (молодж-

» ший)

Д Н- ськ (людський) як дз*к (Л^удз^кий)

ж + ц (книжці) » як зьць (книзьц"і)

3 + ж (зжати) » як жж (жжати)

3 + ч (розчепити) » як жч (рожчепи-

ти)

3 + ш (зшити, при- » шш і жш (шшитит

Візщи) привіжши)

зд + Ц (поїздці) » як зьць (пойіз*ц*і)

* + Ц (долотцем, » як цц (долоццем)

Плитч0 і цьць (плиц*ц*ї)

як чч (депутач-чин)

як чш (корочший) як цт (багацтво) як цьк (брацький) як цьсь (не мо-році сг а) як цьць (трубоц*-

як сьсь (несесь-

с*а)

як сьць (подусь-

ц*і)

як нст (студенст-

во)

т 4- ч (депутатчин)

т 4- ш (коротший) т-і-ст (багатство) т + ськ (братський) ч + с (не морочся)

ч 4- Ц (трубочці) дії 4- с (несешся) ш + ц (подушці) нт 4- ст (студентство)

нт 4- ськ

дантський)

ґкомен-

» як ньськ (комен-

даньський)

ст 4~ н (форпостний) ст 4- Ц (невістці)

¦от + ч (невістчин)

» як сн (форпосний)

» як сьць (чевЧс1*-

цЧ)
» як шч (невЧш-

чин) '

Наголос. Норму української літературної вимови становить також словесний наголос.

Б українській мові, як і в російській та білоруській, наголос вільний і рухомий. Вільний, бо немає пос-тійного місця у слові, як, наприклад, у польській — на передостанньому складі. У нашій мові він може висту-пити на передостанньому (учитель, Микола, читання), на третьому від кінця (гарнесенько, прикріплений), на четвертому від кінця (перебільшувати, товпитися, під-порядковувати), на п'ятому від кінця (Лаврентійови-ча, надломлюватимусь) і навіть на шостому від кінця складі (заокруглюватимуться, нагороджуватимуться). Рухомий, бо може змінювати своє місце в різ-них формах одного і того самого слова (хороше — хо-роший — хорошіти; учитель — учителі — учителюва-ти).

Неправильне наголошення складів слів у мовному потоці, як і неправильна вимова їх, позбавляє вираз-ності і краси звучання мови, характеризує низьку куль-туру людини. Крім цього, може порушуватися смисло-

ве значення окремих фраз або й зовсім вони руйнува-тимуться. Зі зміною наголосів у словах у мовному потоці може змінитися в одних випадках їх лексич-не значення (мука — мука; обід — обід; дорога — до-рога), в інших — граматичне (голови — голови; жін-ки —жінки; пізнаю ¦— пізнаю; здибатися — здибатися).

Акцентуаційні особливості української мови різно^ манітні і складні. Знання особливостей наголосу для читця таке важливе, як і знання правил вимови голос-них і приголосних. Проте в мовній практиці багатьох учителів ще помітні серйозні порушення нормативного наголосу. Неправильно вимовляють в основному такі слова: