Постановка проблеми дослідження у лінгвокультурологічному аспекті стала можливою в зв'язку із становленням в працях В.Г. Костомарова та Є.М. Верещагіна теорії лінгвокультурології, об’єктом дослідження якої є так звані “фонові знання”, якими володіють тільки члени певної етнічної чи мовної спільноти, які тісно зв'язані з національною культурою і закодовані в семантиці мовних одиниць [14, 112]. Наріжним каменем теорії лінгвокультурології є також поняття про “культурний компонент значення”, який представлений як в зазначених вчених, так і багатьох інших: Д.Г.Мальцевої, Г.Д.Томахіна, А.Д.Райхштейна та інших. Як правило, під “культурним компонентом значення” розуміють додаткові конотативні “нашарування” на основне значення фразеологізму: емоційні, експресивні та оцінні, які часто пов’язані з національно-культурною специфікою тієї дійсності, яку вони відображають, а саме з історією, фольклором, побутом, стереотипами, звичаями та традиціями тощо. Тому, відображаючи у своїй семантиці зазначені фрагменти картини світу культурологічного характеру, фразеологізми є, з одного боку, потужним етно-культурним маркером у тій чи іншій мовній картині світу, а з іншого – одним із найбільших джерел культурологічних фонових знань, які знайшли своє відображення в певних мовних стереотипах.

Об’єктивний світ відображається у процесі людської діяльності і фіксується як результат пізнання через слова. Як стверджує М. Дмитрієва, вся система знань, набутих як особисто, так і внаслідок навчання, утримується у довгостроковій пам’яті людини за допомогою концептів, або ментальних прообразів [4,7]. М. Абаєва вважає, що концептуалізація або понятійна класифікація – один з найважливіших процесів пізнавальної діяльності людини, що полягає в усвідомленні людиною інформації. Цей процес також призводить до утворення концептів, концептуальних структур і всієї концептуальної системи у психіці людини. [5, 15].

Умовне членування фрагментів світу та їхня диференціація варіює залежно від тієї чи іншої мовної ситуації. І це, в свою чергу, впливає на формування світу тих, хто говорить цією мовою, тобто на створення концептуальної картини світу як сукупності знань про світ, що є зафіксованими у лексиці, граматиці, фразеології.

Є. Бартмінським та А. Вежбицькою доведено, що мовна картина світу доповнює об’єктивні знання про реальність. Сукупність цих знань, закарбованих в мовній формі, становить “мовний проміжний світ” (В. фон Гумбольдт), “мовну репрезентацію світу” (Т. Ренч), “мовну модель світу” ( Г. Брутян), або “мовну картина світу” (В. Маслова). В силу більшої поширеності ми обираємо “мовну картину світу”.

М. Дмитрієва переконана в тому, що поняття картини світу (в тому числі і мовної) будується на вивченні уявлень людини про світ. Світ – це людина і середовище в їхній взаємодії, а картина світу – “результат переробки інформації про середовище і людину [4, 8].

Мовна картина світу формує тип відношення людини до світу (природи, тварин, самої себе як елемента світу). Вона визначає норми поведінки людини в світі, визначає її ставлення до світу. На думку Ю. Апресяна, будь-яка природна мова відбиває певний спосіб сприйняття і організації (“концептуалізації”) світу[26, 51]. Висловлені в ній значення складаються у певну цілісну систему поглядів, свого роду колективну філософію, яка є обов’язковою для всіх носіїв мови.

В. Маслова вважає, що фразеологізми відіграють особливу роль в створенні мовної картини світу, тому що вони – “дзеркало життя нації” [21, 12]. Природа семантики фразеологічних одиниць тісно пов’язана із фоновими знаннями носія мови, із практичним досвідом особистості, культурно-історичними традиціями народу, який користується даною мовою. Фразеологічні одиниці приписують об’єктам ознаки, які асоціюються із картиною світу, припускають цілу дескриптивну ситуацію (текст), оцінюють її, та виражають ставлення до неї [21, 14]. Своєю семантикою фразеологічні одиниці спрямовані на характеристику людини і її діяльності.

Аналізуючи мовну картину світу, що створюється за допомогою фразеологізмів, можна вказати на її таку основну ознаку як антропоцентричність. Антропоцентричність англомовної картини світу в синхронії і діахронії виражається в орієнтації на людину.

Таким чином, вибір еталонів або символів у картині світу, як правило, мотивований. Така мотивація залежить від характеристики всієї концептуальної системи і може бути виокремленою в деяких випадках на рівні мовної картини світу. Самі фразеологізми, як стверджує В.Н. Телія, можуть “виконувати роль еталонів, стереотипів культурно-національного світогляду, або вказувати на їх символічний характер і в цій якості виступають як мовні експоненти (носії) культурних знаків” [41, 183].

Фразеологізм – це семантично пов’язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної та цілісної конструкції;

За допомогою фразеологічних одиниць об’єктам і людям приписуються ознаки та стереотипи, які, в свою чергу, асоціюються із мовною картиною світу, охоплюють цілу дескриптивну ситуацію, виражають оціночне ставлення до неї. Антропоцентричність – одна з найважливіших ознак мовної картини світу, яка найкраще виявляється через застосування фразеологізмів в контексті мовлення.

Фразеологізм є невід’ємною складовою англійського словника. Дослідження його етимології (Ш.Баллі, В.Кунін [64], К.Баранцев [63]), функції (В.Кунін [64], В.Виноградов , Н.Амосова , З.Загірова [26]) значення (В. Кунін [64], В.Лебединська , С.Георгієва [23], Д.Мальцева [41]), структури (В.Кунін [64], Н.Амосова, В.Виноградов [11]) і прагматики (А.Корольова [38]) дали можливість представити фразеологізм як інтегральну підсистему. Проте фразеологізми на позначення гендерних ознак, не знайшли свого достатнього висвітлення в англійській