1.3. Паремія як засіб відображення мовної картини світу

Прислів’я - це історично утворені пареміологічні одиниці евфонічної структури, які відображають мовну картину світу, зберігають, передають соціальний досвід та моделюють стереотипи поведінки. Системно-функціональні особливості прислів’їв обумовлюються іманентністю мови. Біфункціональність англійських прислів’їв прослідковується в їх прерогативі реалізовувати функції номінативних/комунікативних одиниць. Своєю образністю, виразністю, компактністю прислів’я наближаються до фразеологізмів і приказок, але при цьому відрізняються від останніх здатністю висловлювати закінчену думку. Прислів’я співвідносяться з комунікативними одиницями вищого рангу [32, 11].

Усім відомо, що найбільш яскравими фіксаторами культурно-національних еталонів і культурно значущих концептів, які транслітеруються

з покоління в покоління, є прислів’я. До таких концептів відносять “маскулінність” і “фемінінність”. З огляду на це прислів’я англійської мови є

надзвичайно цінними для вивчення гендерних відносин. Однією з особливостей фразеосфери як знакової системи є здатність концентрувати в собі, зберігати й реконструювати колективну пам’ять народу, що говорить тією або тією мовою, розкриваючи його самобутність і унікальність. Взаємодія різних фразеологічних систем у рамках єдиної фразеосфери, їхнє співіснування забезпечується відкритістю, можливістю й готовністю до переходу на “іншу” систему культурних кодів. Адаптація цих кодів і наступне дешифрування обумовлює успішність процессу міжкультурної комунікації [36, 50].

Аналіз поверхневої та глибинної структур прислів’їв вказує на їх близьку гомогенність з іншими неприслів’ями. Семантика прислів’їв вербалізується не особливим лексичним пластом, а особливою представленістю глобальної структури. Системність прислів’їв виявляється у їх належності як субсистеми до мовної системи. В прислів’ях немає слів та кореляцій, які не були б властиві конкретній мові. Як і іншим мовним одиницям, прислів’ям притаманні синонімія, антонімія, тематична представленість [32, 3].

Англійські прислів’я відрізняються глибиною думки, експресивністю, емоційністю, компресією форми та специфічною реалізацією текстових категорій. Як комунікативні одиниці прислів’я суттєво відрізняються від номінативних одиниць, але поряд з цим їм, як і номінативним одиницям, властиві ізоморфні риси формальної та семантичної представленості. Прислів’я англійської мови будуються за моделями, лексичні конституенти яких підлягають, з одного боку, десемантизації, а з іншого боку, детерміновані конситуацією. Вивчення прислів’їв у тексті свідчить про те, що це - поліфункціональні одиниці, яким притаманне бінарне вживання у якості номінативних та комунікативних одиниць. Життєздатність прислів’їв виявляється у їх поліфункціональності, благозвучності та ритмі [36, 61].

Прислів’я - мовне явище з давньою історією - близько 4500 років. За весь час свого існування вони використовувалися з різноманітною метою - естетичною, виховною, навчальною, аргументативною, юридичною тощо. З плином часу змінам підлягали не тільки функціональні аспекти прислів’їв, але й джерела їх поповнення, змінювалося й саме поняття про паремії. Сучасні прислів’я відображають соціальні зміни, зокрема, загальну тенденцію до демократизації. Сфери креації охоплюють, головним чином, шоу-бізнес, інформатику, економіку, рекламний бізнес та політику. Прислів’я належать до антропоуніверсальних і наддіалектних мовних одиниць, що репрезентують в евфонічних формах колективний досвід і моделюють стереотипи поведінки.

Термін “прислів’я” має свою історію визначення. Шумери в свій час розглядали прислів’я як будь-яку форму “folk speech” і відносили до них заповіді, максими, труїзми, афоризми, парадокси, компліменти, побажання, тости, короткі байки, анекдоти, молитви тощо. До 18-го століття прислів’я характеризували як метафоричні фрази, порівняння і дескриптивні епітети. У сучасній науковій літературі під “прислів’ям” розуміють короткий, ритмічно організований, образний афоризм. Ці одиниці є носіями універсальних істин, узагальнених спостережень. Тематика охоплює широкий спектр питань, а саме: сімейне влаштування, матеріальну забезпеченість, погодні умови, місце та значущість жінки у суспільстві, релігію та віросповідання, питання смерті та менталітету тощо [32,6].

У кожного народу з давніх часів поряд зі словами та стійкими словосполученнями використовуються й стійкі фрази, одним з різновидів яких є паремії. Паремії – це вторинні мовні знаки – замкнуті стійкі фрази (прислів’я та приказки), що є маркерами ситуацій чи відносин між реаліями. Вони приваблюють учасників діалогу своєю семантичною глибиною та здатністю до вживання в різних мовленнєвих ситуаціях і з різними мовленнєвими цілями. Ці одиниці утворюють одну із семіотичних підсистем, що забезпечує процес повноцінної комунікації носіїв однієї мови [12, 220].

У моделях прислів’їв доцільно виділити три плани. Перший план - граматико-структурний, у якому має місце символічна маніфестація. Він репрезентований трьома аспектами (В.С.Юрченко). Синтагматичний аспект є співвідношенням елементів структури речення на осі часу. У семантичному аспекті знаходить своє відображення позамовна дійсність. Модальний аспект розглядається як відношення змісту речення до позамовної дійсності у формах граматичного часу та способу. В цьому відношенні категорія предикативності є структурним підгрунтям для синтезу згаданих категорій. Другий план передбачає аналіз глибинної структури моделі прислів’їв, конструйованих за певним зразком. Третій план пов’язаний із прагматичним потенціалом прислів’їв, їх здатністю брати участь у тих чи інших мовленнєвих актах. Звернення до прагматичного аспекту зумовлюється його провідною роллю у змістовній структурі паремій. У ньому відображається комунікативне призначення прислів’їв, їх використання адресантом як знаряддя мовленнєвої дії, їх вплив на поведінку та діяльність адресата. Функціональний аспект прислів’їв слід розглядати, враховуючи три типи ситуацій, що виникають в умовах інтеракції, прислів’я та контексту. Пареміологічна функціональність репрезентована прагматичною, соціальною та моделюючою функціями. Всі ці функції взаємопов’язані і реалізуються у мовленні симультанно. Вплив на свідомість адресата (прагматична функція) корелює із сприйняттям стереотипів поведінки конкретного соціуму (соціальна функція), щоб на базі набутого соціального досвіду індивідуум міг адекватно вирішувати життєві ситуації (моделююча функція). У прагматичній функції виділяється підфункція аргументації, що передбачає створення когнітивного та аксіологічного