Стереотипи фемінінності та маскулінності в західних культурах є діаметрально протилежними [35, 18]. Якщо для типово чоловічої поведінки характерними вважаються такі риси, як активність, рішучість, прагнення до змагання та досягнень, то для жіночої – пасивність, нерішучість, комфортність, залежність, відсутність логічного мислення та прагнення до досягнень [33, 6]. Ці стереотипи досить стійкі в багатьох соціумах, безвідносно до того, наскільки вони відповідають дійсності. Стереотипи слугують своєрідним дзеркалом відображення реальності, хоча й досить кривим дзеркалом [45]. У стереотипних уявленнях про гендерні особливості художнього мовлення знаходимо риси, аналогічні гендерним стереотипам усного мовлення. Так, стереотип про глобальність чоловічого та обмеженість жіночого когнітивного стилю поширюється і на художнє мовлення автора-чоловіка та автора-жінки. Згідно із цими постулатами представники двох статей пишуть про різні речі: “…якщо соціальними ролями жінки у суспільстві, у першу чергу, є роль матері, дружини, дочки чи коханки, то жінки -письменниці писатимуть швидше про ці свої ролі, особливо з позицій їх стосунків із чоловіками. Представники чоловічої статі, з іншого боку, виконують ролі батьків, чоловіків, синів та коханців, разом з тим вони є генералами, моряками, детективами тощо. Їхні ролі традиційно багатші, ширші, аніж жіночі, тому вони й писатимуть про різноманітніші речі, а тому й відрізнятиметься їхня лексика” [30, 24].

Жіночу мовну поведінку характеризують як ввічливу й гіперкоректну, (Р. Лакофф ), як більш “гуманну”, (А. В. Кирилина [29, 141]). На думку дослідників це проявляється в тому, що жінки частіше використовують емфазу, частіше чоловіків ухиляються від прямої відповіді на запитання (Р. Лакофф ), жінки схильні до вживання престижних, стилістичних підвищених форм, книжкової лексики (Т. В. Гомін ), ввічливіших форм, аніж чоловіки (А. М. Тихомирова, Ф. І. Никоновайте ).

Мова чоловіків компактніша (значення коефіцієнта зв’язності вище) (Е. І. Горошко [20, 81]). Чоловіки в ситуації змішаної комунікації розмовляють більше, ніж жінки, перебивають жінок, задають напрямок розмови.

На морфологічному рівні дослідниками також відзначається ряд особливостей. Так, дієслів у мові чоловіків набагато менше, але чоловіки виявили чітку преференцію до використання дієслів недоконаного виду в активному стані. Статистично значимими для чоловічої писемної мови стали співвідношення вживань “іменників до дієслів” (на користь іменників) і "прислівників до прикметників" (прикметники зустрічаються частіше прислівників) (Е. І. Горошко [20]).

За даними дослідників, у чоловіків спостерігається тенденція до частішого використання іменників (Т.Б. Крючкова), у мові чоловіків зафіксована більша кількість абстрактних іменників (А.А. Вейлерт [20], Т.В. Гомон [18], Е.І. Горошко [20]), причому власних імен більше в жінок, у чоловіків значно більше загальних іменників (А.А. Вейлерт [13]).

Відомості про використання синтаксичних конструкцій у мові чоловіків і жінок показують найбільш суперечливі дані залежно від досліджуваного матеріалу. Так, аналіз мови персонажів англійських драматичних творів демонструє риторичні питання й незакінчені висловлення з функцією імпліцитності як приналежність персонажів-жінок (Н.Д. Борисенко [10]). Результати цього дослідження корелюють із даними дослідження чоловічої й жіночої мови А. М. Тихомирової, Ф.І. Никоновайте про те, що “жінки часто вилучають слова, частіше чоловіків використовують риторичні питання” [14, 86].

Дослідження Н.Д. Борисенко [10, 111] трактує еліптичні конструкції із пропущеним підметами, як нехтування правилами граматики, і синтаксичну транспозицію (прямій порядок слів у питанні в англійській мові), що свідчить про наявність іронії, як більш характерної ознаки мови персонажів-чоловіків. З такими висновками корелюють дані дослідження І.М. Сєрової [63] про перевагу замовчування в мові чоловіків-письменників. Однак за даними Е.І. Горошко [20, 56], у мові чоловіків зареєстрована нижча частота неповних речень і еліптичних конструкцій, а також набагато рідше зустрічаються й пропозиції з інвертованим порядком слів.

Мові чоловіків-письменників приписується синтаксична експресивність за рахунок використання різноманітних синтаксичних повторів з розширенням, підсиленням і уточненням, розчленовування синтаксичної структури. (І.М. Сєрова). Чоловіки частіше вживають підрядний, а не сурядний зв'язок (Е.І. Горошко [20]).

Водночас зауважимо, що наразі немає дослідження яке демонструвало б вираження гендерних стереотипів у фразеологізмах. Саме в аналізі подібного роду фразеологізмів, ми й вбачаємо перспективу проведення подальшого дослідження в зазначеному руслі.

Міждисциплінарне поняття стереотип функціонує в термінологічних системах різних наук. У мовознавстві стереотипи розглядаються не тільки як репродуковані з пам’яті зв’язки слів, але й як відбитки специфічних особливостей суспільної дійсності, які існують у свідомості мовців. Актуальним є розгляд стереотипів у контексті соціальної взаємодії як моделі поведінки, що пов’язана з певною етнокультурно зумовленою ситуацією, як “вербальної фіксації упредметнених потреб соціальної групи” (В.В. Красних, І.Д. Бобринська, І.Г. Ольшанський). Вчені, які орієнтуються на психолінгвістику, пов’язують ментальну сторону стереотипу з діяльністю людей, досліджують стереотипи рас, груп (В. Писарек, К. Писаркова). Прихильники етнокогнітивного напрямку розглядають стереотип у ширшому значенні, пов’язуючи це поняття з мовною картиною світу в цілому (Ж. Бартмінський, А.Д. Бєлова, Х. Кардела, Ж. Панасюк). Когнітивна лінгвістика наголошує на когнітивному характері процесів формування стереотипу і розглядає його як перебільшене переконання, що асоціюється з категорією. Його функцією є пояснення кореляції поведінки індивіда з відповідною категорією (Дж. Олпорт). Стереотип є особливою формою збереження знань і оцінок, тобто концептом орієнтувальної поведінки (У. Матурана); “формою раціонального пізнання світу, яка спрощує і прискорює обробку інформації” (А.Д. Бєлова).

Отже, гендер – соціокультурний параметр статі; сукупність стереотипів та моделей поведінки, мовлення, запропонована суспільством представникам обох статей. Це своєрідний “підсумок соціалізації людини відповідно її статевої належності”, “соціальні очікування від представників кожної статі”, “соціокультурна стать, яка виражає факт, що людина є не тільки біологічною, але й соціальною істотою”, “гендер є комплексною