Гендерний стереотип є окремим різновидом стереотипу, що відбиває у мові культурно і соціально обумовлені думки та пресупозиції про ознаки, атрибути і норми поведінки представників обох статей. Існуючи у свідомості, формуючись у мові та реалізуючись через мовлення, гендер є одним з параметрів особистості. Базуючись на понятті стать як біологічної субстанції, гендер є суспільно зумовленим розумовим конструктом, який впливає на сприйняття базових оцінних компонентів мовної особистості.

Отже, мовна картина світу – уявлення народу про дійсність. Найкраще такі уявлення проявляються на фразеологічному рівні мови, оскільки фразеологізми як мовні одиниці з застиглою семантикою яскраво відображають культуру та психологію народу, а також його соціальні очікування та характеристики. Стереотип тісно пов’язаний з картиною світу, бо є так званим “дзеркалом” відображення дійсності, а отже гендерний стереотип – це відображення дійсності крізь призму чоловічого або жіночого.

Розділ 2

Семантика фразеологічних одиниць

на позначення гендерних стереотипів

в англомовній картині світу

Гендерні стереотипи проявляються на всіх рівнях мови, але при їх дослідженні мовознавці найчастіше звертаються до фразеологічних одиниць. Особлива увага до фразеологізмів пов’язана з тим, що вони здатні закріпити в мові саме ті культурно-національні еталони та стереотипи, при вживанні яких в мові проявляється характерний для тієї чи іншої лінгвокультурної спільноти менталітет. Більше того, на тлі співвіднесення з культурними чи духовними установками про те, яким має чи не має бути об’єкт відносин з точки зору існуючих норм, фразеологізми часто самі нав’язують культурні стереотипи. Так, В.Н. Телія вважає, що фразеологізми впливають не тільки на відтворення культурної традиції носіїв мови, але й на саме формування їх колективної ментальності [41, 35]. Отже, гендерно марковані фразеологізми є не тільки засобом збереження, а й джерелом формування гендерних стереотипів.

Звернення до фразеологічного фонду є необхідним ще й тому, що фразеологізми є, як правило, аксіологічно маркованими одиницями мови, що допомагає з’ясувати оцінний компонент трактування гендерних проблем у соціумі.

Особисті характеристики людини визначають, в першу чергу, беручи до уваги її зовнішність, риси характеру, вік, соціальний статус тощо. Традиційно в картинах світу зовнішності чоловіка і жінки надавали вагомого значення, хоч і різного по відношенню до кожної статі. Саме тому до ключових гендерних стереотипів ми відносимо стереотипи зовнішності, віку, соціальні та психологічні стереотипи.

2.1. Стереотипи зовнішності

Стереотип зовнішності – один з найважливіших фрагментів відображення картини світу. В кожній культурі наявні еталони чоловічої і жіночої зовнішності, які складають сукупність ознак пов’язаних з певними фізичними особливостями обох статей і співвіднесених з цими особливостями естетичних ознак. Первинна оцінка за зовнішністю людини є типовою як для українського суспільства, так і для англомовного. Все наполегливіше ЗМІ популяризують думку, що цінність жінки полягає в її красі, що красиве тіло забезпечує її привабливість [54]. В численних дослідженнях робилися спроби з’ясувати, які риси зовнішності сприймаються як красиві. Чоловіки захоплюються жіночими рисами, що асоціюються з юністю, здоров’ям (гладенька шкіра, симетричне тіло, довгі ноги), і, відповідно, гарним репродуктивним потенціалом (зовнішні ознаки наявності достатньої кількості жіночих статевих гормонів: пружні симетричні груди, об’єм талії складає 70 % об’єму стегон, плаский живіт). За даними Д. Басса, чоловіки, яких він вивчав у 37 культурах, віддають перевагу жіночим якостям, що свідчать про репродуктивну спроможність. Оскільки історично чоловіки мали більше суспільної влади, то вони вважали привабливими жінок, зовнішність яких не свідчила про бажання домінувати і мала незрілі риси (наприклад, великі очі, невеликий ніс, ніжний овал обличчя, повні губи, невелике підборіддя, делікатна щелепа, тендітність тощо).

Попри всі різницю у поглядах на ідеальне жіноче тіло, доволі сталим лишається образ “ніжної, мініатюрної, без волосся на тілі, зі слабкими м’язами” жіночої фігури, форми якої округлі й плавні, а шкіра м’яка і гладенька. Це тіло не має свідчити ні про силу, ні про міць, ні про самостійність, ні про мужність – тобто, про владні прагнення [55].

Жінки, за результатами досліджень, цінували такі чоловічі риси, які припускали здатність бути годувальником і захисником. Зокрема, за даними Е. Садала, чоловіки здаються привабливими, коли їхні обличчя (невеликі очі, широкий лоб, випуклі надбрівні дуги, густі брови, випуклі вилиці, тонкі губи, великі щелепи, підборіддя видається вперед) і поведінка свідчать про зрілість і владність [54]. Звертається увага й на ознаки здоров’я: зріст вищий за середній, розвинена мускулатура, співрозмірність зап’ястків і щиколоток, об’єм талії складає 90 % об’єму стегон.

Крім узагальнених еталонів, кожна людина має власний ідеал краси (своєрідний варіант суспільного). Але такі індивідуальні еталони дуже часто нечіткі й дуже різні. Отже, привабливість не можна вважати лише індивідуальним враженням, вона, швидше, “має соціальний характер” [15, 31]. Головним фактором виступає не стільки специфічна форма носа чи колір очей, довжина і колір волосся тощо, а соціальне значення тієї чи іншої ознаки зовнішності. Оскільки є схвалювані і несхвалювані типи зовнішності, то привабливість – це ступінь наближення до того типу зовнішності, що максимально прийнятий і схвалений групою, до якої ми належимо. Тобто, зусилля людини бути схожою на соціально схвалений стандарт, відповідати суспільним естетичним стереотипам, які існують в її субкультурі, діагностуються як знак її прагнення бути привабливою. За результатами американських досліджень, на відміну від чоловіків, які оцінюють себе в цілому, жінки більше звертають увагу на окремі частини свого тіла [55, 17]. Найбільш значущими у формуванні загального самоприйняття для жінок є оцінка стегон і грудей. Аналогічні