5. Стилістичні зв'язки: а) весь текст витримано в одному стилі; б) відбувається доцільна зміна стилів.

6. Інтонаційні засоби (усне мовлення): а) інтонація початку і кінця абзацу, відповідні паузи; б) емоційні інтонації, тембр голосу; в) логічні, фразові наголоси, психологічні паузи тощо.

ТЕМА 11. РІЗНОВИДИ МОВЛЕННЯ ЗА ХАРАКТЕРОМ ВЗАЄМОДІЇ УЧАСНИКІВ СПІЛКУВАННЯ

Питання до теми:

Діалог.

Полілог.

Монолог.

Основна література:

Зарубина Н.Д. Текст: лингвистический и методологический аспекты. – М., 1981.

Золотова Г.А. Роль ремы в организации и типологии текста // Синтаксис текста. – М., 1979.

Казарцева О.М. Культура речевого общения. – М., 1999.

Капинос В.И., Сергеева Н.Н. Развитие речи: теория и практика обучения. – М., 1999.

Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. – Л., 1972.

Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. – М ., 1969.

Львов М.Р. Основы теории речи. – М., 2000.

Додаткова література:

Лурия А..Р. Язык и сознание. – М., 1979.

Соссюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики. – К., 1998.

Супрун А.Е. Лекции по теории речевой деятельности. – Минск, 1996.

Діалог. Монологічний і діалогічний тексти розрізняються між собою як з погляду структури, що лежить в основі мовленнєвої ситуації, так і з погляду закономірностей текстоутворення, що в них діють (О.І. Москальська).

Відмінності в структурі мовленнєвої ситуації визначаються розподілом ролей між учасниками мовленнєвого акту. Монологічний текст – це усне чи письмове мовлення однієї особи, інший учасник мовленнєвого акту – адресат, реципієнт*, або мислиться, або не відразу реагує (лінійний ланцюжок речень). Діалогічний текст репрезентує альтернативний ланцюжок, що утворюється чергуванням висловлювань двох чи декількох учасників мовлення.

В основі діалогу лежить діалогічна єдність: вираження думок та їх сприйняття, реакція на них, що знаходить відображення у структурі цього акту мовлення. Діалог складається з взаємопов'язаних реплік співрозмовників.

Діалогічне спілкування являє собою не один якийсь вид мовленнєвої діяльності його учасників, а мовленнєвий акт (обмін інформацією), у якому говоріння і слухання – нерозривно пов'язані види мовленнєвої діяльності.

Основними ознаками діалогу є: намір, цілеспрямованість, правила ведення розмови.

Цілеспрямованість мовленнєвої дії в діалозі – це наявна чи прихована мета мовця (слухача) (повідомлення про щось, питання, наказ, порада, обіцянка і под.).

Для того, щоб досягнути своєї мети кожний із співрозмовників реалізує свій намір, спонукаючи партнера до певних мовленнєвих дій.

Необхідною для діалогу є правила ведення розмови: а) повідомлення подається певними порціями; б) повідомлення відповідає темі розмови; в) співрозмовники роблять мовлення зрозумілим, послідовним.

Існує типовий набір смислових частин розмови: 1) установлення контакту із співрозмовником (зоровий – мовленнєвий, зоровий + мовленнєвий); 2) початок розмови; 3) розвиток теми (реакція співрозмовника + репліки); кінцівка розмови.

Істотним для діалогу є той факт, що відповідач знає, про що йдеться, що дуже важливо. Саме знання ситуації і є тією ознакою, яка визначає граматичний лад усного діалогічного мовлення.

Полілог – форма мовлення, яка характеризується зміною висловлювань декількох мовців і безпосереднім зв'язком висловлювань з ситуацією. Полілог часто набуває форми групового спілкування (бесіда, збори, дискусія, гра тощо). У полілозі відбувається накопичення інформації, що вноситься окремими його учасниками. Для полілогу характерні тематичні перескакування, складна взаємодія реплік, розрив діалогічних єдностей та ін.

Важливими компонентами у полілозі є репліки (конструктивні і деструктивні), обговорення теми, що репрезентує діалог, обмін інформацією, а також підсумковий діалог, який спрямований на з'ясування успішності цього мовленнєвого акту.

Схематично полілог може виглядати так: 1) початок: а) відкриття обговорення, б) вступне слово ведучого; 2) основна частина: а) виступ А, б) репліки, в) виступ Б, г) репліки, ґ) резюме ведучого, д) виступ В і т.д.; 3) підсумковий монолог ведучого, 4) підсумковий діалог / аналіз самого обговорення.

Монолог – компонент художнього твору, що становить мовлення, яке звернене до самого себе чи інших (мовлення від 1-ї особи), на відміну від діалогу.

Мовленнєві типи монологу зумовлені притаманними йому комунікативними функціями (розповідь, роздум, опис, оцінка, сповідь, самохарактеристика тощо). Монолог наближається до письмового мовлення, його характеризують складні синтаксичні конструкції. Невербальні компоненти використовуютьтся в монолозі обмежено.

ТЕМА 12. РІЗНОВИДИ МОВЛЕННЯ ЗА ФУНКЦІОНАЛЬНИМ ПРИЗНАЧЕННЯМ

Питання до теми:

Стилі мовлення.

Жанри мовлення.

Розмовне мовлення.

Навчально-наукове мовлення.

Художнє мовлення.

Основна література:

Баранник Д.Х. Устная монологическая речь. Автореф. докт. дисс. – К., 1970.

Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. – Ч.1. – Харків, 1958.

Виноградов В.В. О языке художественной литературы. – М., 1959.

Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. – М., 1963.

Дорошенко С.І. Граматична стилістика української мови. – К., 1985.

Єрмоленко С. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). – К., 1999.

Казарцева О.М. Культура речевого общения. – М., 1999.

Кожина М.Н. Стилистика русского языка. – М., 1977.

Лингвистический энциклопедический словарь. – М., 1990.

Львов М.Р. Основы теории речи. – М., 2000.

Додаткова література:

Загнітко А.П. Слово у душі – душа у слові. – Донецьк, 1997.

Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. – Донецьк, 2001.

Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. – К., 1987.

Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. – К., 1976.

Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради. – К., 1999.

Соколов А.Н. Теория стиля. – М., 1968.

Стилі мовлення. Жанри мовлення. Залежно від мети спілкування, сфери використання мови наше мовлення по-різному оформлюється, що дає можливість говорити про стилі мовлення.

Стиль – поняття мовленнєве, і визначити його можна враховуючи завдання мовлення, сфери спілкування. Для розмовного стилю провідною функцією є спілкування; для наукового і науково-популярного – повідомлення, пояснення; для офіційно-ділового – повідомлення, інструктаж; для публіцистичного – вплив, переконання; для художнього стилю – дія (зображення, змальовування словами, вплив на почуття, уявлення людей)(В.В. Виноградов).

“Функціональний стиль, - як зазначає М.М.Кожина, - це своєрідний характер того