Науки, що вивчають мовлення. Двадцяте століття високо підняло рівень вивчення феномена “мовлення” в його різнопланових аспектах. Наприклад: мовознавство – В. фон Гумбольдт, Ф.І.Буслаєв, Ф. де Соссюр, О.О.Потебня, Л.В.Щерба; логіка, поетика, теорія словесності, теорія сценічного мовлення, риторика. У ХХ ст. виникли нові науки, напрямки: психолінгвістика, соціолінгвістика, теорія комунікації, дослідження мовлення дитини й ширше – мовленнєвого розвитку, теорія білінгвізму, лінгвістика тексту тощо. Новий імпульс розвитку дістали такі галузі лінгвістики, як функціональна стилістика, виникли комунікативний і функціональний підходи у граматиці, з'явилися дослідження розмовного мовлення, статистика мови й мовлення, семіотика, комп'ютерні мови. Широкий розмах одержала культура мовлення. Відроджується герменевтика – наука про тлумачення давніх текстів. Психологією мовлення зокрема займалися: О.О.Потебня (“Мысль и язык”), Л.С.Виготський (аспекти мовлення) – “Мышление и речь”, Н.І.Жинкін (становлення мовлення дитини і т.п.) – “Механизмы речи”, О.Р.Лурія “Язык и сознание” тощо. У психолінгвістиці відомі такі імена: Дж.Міллер, Н.Хомський, Ян Пруха, Р.М.Фрумкіна, А.Є.Супрун, О.О.Леонтьєв та ін.

Соціолінгвістика досліджує широке коло питань, пов'язаних з функціями мови.

Теорія комунікації тісно переплітається з психолінгвістикою. Семіотика вивчає спільне у будові і функціонуванні різних знакових систем, що зберігають і передають інформацію. ЇЇ досліджували: Ч.С. Пірс, Ф. де Соссюр, Дж.Локк, В.фон Гумбольдт та ін.

ТЕМА 3. ФУНКЦІЇ МОВИ ТА ЇХ РЕАЛІЗАЦІЯ У МОВЛЕННІ. ОРГАНИ МОВЛЕННЯ, ЇХ ФУНКЦІЇ

Питання до теми:

Функції мови.

Типи функцій.

Органи мовлення та їх функції.

Основна література:

1. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. – М., 1963.
2. Горелов И.Н. Коммуникация // Лингвистический энциклопедический словарь. – М., 1990.
3. Жинкин Н.И. Язык. Речь. Творчество // Избранные труды. – М., 1998.
4. Казарцева О.М. Культура речевого общения. – М., 1999.
5. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. – М., 1969.

Додаткова література:

Жинкин Н.И. Механизмы речи. – М., 1979.

Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. – М., 1997.

Лурия А.Р. Язык и сознание. – М., 1979.

Функції мови. У визначенні функцій мови єдності немає. У працях з мовознавства спостерігаємо єдність у таких функціях: інформаційна, комунікативна, емотивна, когнітивна.

1. Інформаційна функція полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності. Різновидами цієї функції є функція збереження інформації, контактна функція, функція оформлення культурних цінностей.

2. Комунікативна функція реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум. Комунікативна функція може виступати як самовираження особистості.

3. Емотивна функція охоплює величезний діапазон у мовленнєвій поведінці людини. Ця функція мови реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні – суперечці, полеміці, пісні, опері тощо.

4. Когнітивна функція. Це і спогади, роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін.

У працях окремих авторів виділяються також: функція впливу на інших людей (прохання, спонукання, наказ, переконання) (В.В.Виноградов). Різновидом цієї функції є агітаційна. Психологи виділяють регулятивну функцію мови й мовлення, що спостерігається у зовнішньому й внутрішньому мовленні. Ця функція виконує роль плану поведінки, вчинків суб'єкта: текстовий чи мисленнєвий проект майбутніх дій його; проект моральних стосунків тощо; технічні проекти, будівельні проекти і под.

В останні десятиріччя збільшилася увага дослідників до пізнавальної, когнітивної, функції мови й мовлення. Виконуючи цю функцію, мова самозбагачується.

Функціональний підхід до мови сприяв становленню теорії мовлення, він породив функціональну стилістику, функціональну граматику тощо.

Типи функцій. У сфері спілкування провідною функцією є комунікативна. У мовленнєвій діяльності вона реалізується в одному з трьох можливих варіантів:

індивідуально-регулятивна функція (функція впливу);

колективно-регулятивна функція (радіо, газета, ораторське мовлення) – реалізується в умовах “масової комунікації”, немає зворотного зв'язку;

саморегулятивна функція (під час планування власної поведінки).

Разом з тим у мовленнєвій діяльності можуть реалізовуватися потенційні характеристики мовлення, які не завжди притаманні будь-якому мовленнєвому акту, т.т. факультативні. Вони ніби нашаровуються на функції мови. Кожне мовленнєве висловлювання, окрім комунікативної, “інтелектуальної” і т.п. спрямованості, може мати додаткову спеціалізацію. Це: 1) поетична (естетична); 2) магічна (у первіснообщинному суспільстві – табу, евфемізми); 3) фатична (функція контакту); 4) номінативна (найменування чогось, реклама); 5) діакретична (використання мовлення для корекції чи доповнення певної мовленнєвої ситуації).

Органи мовлення та їх функції. Пам'ять репрезентує процеси збереження минулого досвіду, що дають можливість ще раз використати відоме вже в діяльності, у свідомості. У пам'яті зберігається інформація, закодована у формі образів і у формі мовних кодових одиниць і правил. Механізми пам'яті характеризуються такими властивостями: 1) запам'ятовування; 2) збереження; 3) розуміння (усвідомлення); 4) відтворення. Пам'ять існує у двох формах: довготривалої і короткочасної пам'яті.

Довготривала пам'ять – це підсистема, що забезпечує постійне збереження: мова, як правило, зберігається навіть при відсутності її повтору. Однак найкраще зберігання – це відтворення, т.т. мовлення.

Короткочасна (оперативна) пам'ять – також підсистема, вона забезпечує оперативне утримання і перетворення даних, що передані з довготривалої пам'яті. Механізм