Мовленнєвий акт – також одиниця мовленнєвого процесу й одиниця породження тексту. Мовленнєвим актом слід вважати цілеспрямовану дію – одиницю нормативного в певному мовному колективі, соціальній групі мовленнєвої поведінки, що розглядається в кожній окремій ситуації.

У мовленнєвому акті можна виділити такі етапи: 1) докомунікативний – на якому виділяються ситуаційний і мотиваційний фактори, мовленнєва інтенція – мовленнєвий намір, вся внутрішня мисленнєва підготовка висловлення; 2) комунікативний – має два підетапи: а) матеріалізація підготовленого висловлення – перехід з мисленнєвого коду на акустичний чи графічний; б) сприйняття висловлення шляхом кодового переходу знову на мисленнєвий код внутрішнього мовлення; 3) посткомунікативний: може мати вербальну форму – відповідь співрозмовникові, нове висловлення – або невербальну форму: певна дія чи її відсутність.

Мотивація мовлення. Кожна свідома дія людини зумовлена мотивацією. Саме мотивація визначає активність особистості, зокрема мовленнєву активність. У різних ситуаціях процес мотивації відбувається по-різному: в умовах дискусійного діалогу, наприклад, він повинен уміститися в 2-3 секунди. Але навіть в таких умовах учасник полеміки на етапі мотивації своєї чергової репліки повинен оцінити ситуацію суперечки, вибрати зі свого “запасу” аргументів потрібні, залишивши для себе “резервні”, передбачити можливі нові випади противника.

Постановка мети мовленнєвого акту є началом акту, що організовує його. Мотивація є також початком так званого мовленнєвого наміру (інтенції).

Мовленнєва інтенція. Ця сходинка максимально наближає мовця до словесного, мовного вираження задуму.

До факторів, що визначають мовленнєву інтенцію, О.О.Леонтьєв відносить: 1) мотивацію; 2) приплив інформаційних імпульсів; 3) досвід, прогнозування результатів висловлювання; 4) завдання мовленнєвої дії. Одночасно ним виділяються фактори, що сприяють реалізації мовленнєвої інтенції: 1) вибір мови; 2) ступінь володіння мовою; 3) функціонально-стилістичний фактор; 4) соціолінгвістичний фактор; 5) афективний фактор; 6) паралінгвістичний фактор; 7) індивідуальні відмінності у мовленнєвому досвіді; 8) мовленнєва ситуація. Також формується зміст мовлення, визначаються розміри висловлювання, його план, композиція, підбираються факти, аргументи, персонажі і под.

ТЕМА 7. МЕХАНІЗМИ МОВЛЕННЯ: ПЕРЕХІД ДО ЗОВНІШНЬОГО МОВЛЕННЯ

Питання до теми:

Перехід до акустичного й графічного мовлення.

Моделювання процесу сприйняття мовлення.

Зворотній зв'язок. Білінгвізм.

Основна література:

Ахманова О.С., Мельчук Н.А., Падучева Е.В., Фрумкина Р.М. О точных методах исследования языка. – М., 1961.

Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий. – М., 1994.

Выготский Л.С. Собрание сочинений в 6 т. – Т.3. – М., 1983.

Жинкин Н.И. Механизмы речи. – М., 1958.

Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. – М., 1982.

Казарцева О.М. Культура речевого общения. – М., 1999.

Львов М.Р. Основы теории речи. – М., 2000.

Додаткова література:

Арутюнова Н.Д. Стратификационная модель языка // Филол. науки. –1968 - No1.

Кодухов В.И. Методология науки и методы лингвистического исследования // Вопросы общего языкозн. – Л., 1967.

Основы теории речевой деятельности. – М., 1974.

Штофф В.А. Гносеологические функции модели // ВФ. - 1961. - No12.

Перехід до акустичного й графічного мовлення. Другий етап – це комунікативний етап або – це мовлення для “інших”. У системі мовленнєвих механізмів можна побачити три рівні. Верхній рівень – це мовлення для всіх, відкрите для адресатів, “матеріалізоване”, це мовлення усне чи письмове. Наступний – внутрішнє мовлення, т.т. мовлення мислення. Іншим людям воно не доступне. Його контролює сам суб'єкт. Нижній рівень недоступний навіть самому суб'єкту. Це той прихований механізм, де формується мовне чуття, світ уявлень, світ інтуіції.

У людини як суб'єкта мовлення є три коди: звуковий (фонемний) – людина усвідомлює акустичний склад слів не тільки в потоці мовлення, але й поза ним; графічний, створений людьми свідомо і тому має декілька варіантів. Враховуючи все це, можемо умовно уявити кодовий перехід у наступній моделі:

Внутрішнє, мисленнєве мовлення
(код образів, схем, уявлень, понять)

v

Внутрішнє, вербальне мовлення
(словесний код, граматичне оформлення)

v

Внутрішнє мовлення – перехід на одиниці вимови
(фонемний склад слів, проектування просодії, інтонацій, міміки)

v

Код, який рухає мовлення
(внутрішнє, мисленнєве артикулювання звуків, апарат
вимови готовий до відтворення думки)

v v

Звуковий, акустичний код Літерний, графічний код
(апарат вимови рухається, (мисленнєва підготовка до
паузи, інтонації і под.) письма: літерний код,

v орфографія, шрифт,
розташування тексту і под.)

v v

Акустичний, усний потік Запис: рукопис, машинопис,
мовлення – зі всіма додатковими комп'ютер
засобами v

Самоперевірка, редагування

Цей процес безперервний. Передавання смислу висловлення забезпечують фонеми; складотворення; акцентування (наголос); паузи між словами, сполученнями слів, реченнями, компонентами тексту; смислові інтонації; логічні, фразові наголоси; емоційні, оцінювальні інтонації; конотативні засоби; ритмомелодійні засоби, тембр голосу, гучність; міміка, поза, жести та ін.; у письмовому мовленні – розділові знаки, шрифти, підкреслення тощо.

Письмо як кодовий перехід з мисленнєвого коду внутрішнього мовлення на графічний проходить значно повільніше, ніж перехід на акустичний код, оскільки існує система правил – орфографічних і граматичних , - що сповільнює цей процес.

Моделювання процесу сприйняття мовлення. Оскільки внутрішньо підготовлене висловлення може бути реалізоване і в акустичному, і у графічному кодах, то і його сприйняття має два варіанти: 1) сприйняття усного мовлення (аудіювання); 2) сприйняття написаного, надрукованого мовлення (читання). Читання має теж два варіанти: 1) тихе читання, “про себе”; 2) читання вголос. У зв'язку з таким тлумаченням складових сприйняття мовлення можна виділити такі етапи:

1. Загальна готовність сприйняття мовлення співрозмовника чи письмового тексту, готовність слухового чи зорового механізму. Це – етап дискусійного аналізу, етап підготовки до сприйняття мовлення як тексту.

2. Це етап власне мовленнєвий, як і наступні: нерозчленоване, цілісне сприйняття всього висловлювання, якщо воно невелике (або його початкової частини). Слухач або читач усвідомлює, якою мовою оголошене мовлення, про що говорить автор – тема, підтема, мікротема, зв'язки теми з іншими; до кого звернене мовлення