3. Отримання сигналу як нерозчленованого акустичного потоку. При читанні цьому етапу відповідає сприйняття цілого блоку надрукованого тексту, що називається полем читання.

4. Виділення фонетичних слів. Цьому сприяють ритміка мовлення (а також паузи), інтонації – видільна, перераховування, кінця фрази, логічні наголоси.

5. Упізнавання слів, їх сполучень. Упізнавання реалізується як порівняння з еталонами, що містяться у довготривалій мовленнєвій пам'яті.

6. Можливість передбачення. Умови для такого процесу: загальний смисл дискурсу, діалогу, контексту або одного речення; чуття мови, мовна інтуіція; загальна схильність слухача до пошуку, гіпотези, лінгвістичного експерименту, ступінь орієнтації у темі.

7. Усвідомлення структури тексту. Це дуже важливий етап сприйняття, оскільки усвідомлюється текст як структурна одиниця, разом із синтагмами, словосполученнями.

8. Усвідомлення граматичних зв'язків між словами в реченні. При сприйнятті мовлення усвідомлення відбувається на основі мовного чуття.

9. Розуміння речення, цілого висловлювання. Суть цього етапу полягає у включенні висловлювання чи його частини у загальний контекст діалогу чи монологу.

10. Перевірка власного сприйняття і розуміння мовлення. Чи правильно ми розуміємо різні конотації?

11. Оцінка мовної майстерності та інтелектуального рівня мовця: вдалий чи невдалий вибір слів, переконливість мовлення, помилки у знанні літературної норми чи їх відсутність, новизна й актуальність інформації тощо.

12. Оцінка особистості мовця.

13. Стратегія подальшої мовленнєвої та немовленнєвої поведінки. Це перехід до посткомунікативного акту.

Зворотний зв'язок. Білінгвізм. Зворотний зв'язок слухача з мовцем може мати такі форми: 1) нове висловлення, яке може бути як негайним, так і відкладеним: репліка чи розгорнуте висловлення у діалозі, бесіді, дискусії; лист-відповідь у переписці, дискусійна стаття у газеті тощо; 2) дія, викликана сприйнятим мовленням: негайне виконання прохання чи наказу, утримання від будь-яких дій як результат сприйнятого висловлення тощо; 3) внутрішній результат сприйняття – результат конкретних мовленнєвих актів.

Прийоми білінгвізму виходять далеко за межі теорії мовленнєвої діяльності: це порівняльна типологія мов, проблеми походження різних мов, їх розвитку, мовні універсалії тощо. Тільки повний набір “кроків” мовленнєвого акту іншою мовою – мовленнєва інтенція, підготовка змісту, вибір слів, граматичне маркування, кодовий перехід на акустичну чи графічну форми мовлення – дає право називатися білінгвом. Людина, яка здатна використовувати в ситуаціях спілкування дві різні мовні системи, - білінгв, а сукупність відповідних умінь – білінгвізм.

У теорії білінгвізму розглядаються причини виникнення бі- (полі-) лінгвізму, т.т. соціальні його джерела. Існують такі види контактів: 1) спільність території проживання людей різних національностей; 2) еміграція та імміграція; 3) економічні, культурні зв'язки, туризм, війни; 4) освіта й наука.

Розрізняють такі типи білінгвізму:

1. Координаційний і субординаційний (повний і неповний). Перший передбачає координацію рідної та нерідної мов, при іншому типі нерідна мова підкорена рідній.

2. За кількістю засвоєних мовленнєвих дій розрізняють рецептивний та продуктивний типи. Рецептивний – забезпечує тільки сприйняття мовлення іншою мовою. Продуктивний тип передбачає не тільки сприйняття, але й продукування усного й письмового мовлення.

3. За умовами виникнення розрізняють природний (у дитинстві) та штучний (у дорослому віці) білінгвізм.

4. За близькістю, спорідненістю розрізняють близькоспоріднений та неблизькоспоріднений типи білінгвізму.

ТЕМА 8. ТИПИ ГРАМАТИЧНОГО ОПИСУ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Питання до теми:

Функціонально-граматичні описи мовленнєвих явищ “від форми до значення” та “від значення до форми”.

Поняттєві категорії кількості та якості.

Основна література:

Бондарко А.В. Функциональная грамматика. – Л., 1984.

Даниленко В.П. Ономасиологическое направление в грамматике. – Иркутск, 1990.

Звегинцев В.А. Семасиология. – М., 1957.

Лингвистический энциклопедический словарь. – М., 1990.

Тимофеев И.С. Методологическое значение категорий "качество" и "количество". – М., 1972.

Шляхтенко С.Г. Категории качества и количества. – Л., 1968.

Додаткова література:

Категория количества в современных европейских языках. – К., 1990.

Панфилов В.З. Философские проблемы языкознания. – М., 1977.

Торопцев И.С. Предмет, задачи, материал и методы ономасиологии. – Курск, 1974.

Функціонально-граматичні описи мовленнєвих явищ “від форми до значення” та “від значення до форми”. У мовознавстві існують функціонально-граматичні описи, що ґрунтуються на принципах “від форми до значення” (від засобів до функцій); “від значення до форми” (від функцій до засобів) і об'єднання вказаних принципів на різних етапах аналізу. Перший підхід називається семасіологічним, інший – ономасіологічним.

Семасіологія вивчає семантичну структуру та її зміни в готових семантичних одиницях, а ономасіологія досліджує процес створення лексичних одиниць. Як правило, у мовознавчій літературі наголошується, що шлях дослідження в семасіології – це шлях від звучання до змісту, пов'язаний з тим, що означає слово, які існують слова, словосполучення для вираження певного змісту. Для ґрунтовнішого пояснення природи таких підходів до аналізу можна подати такі схеми: ономасіологічний підхід > позамовний зміст (поняття, що існує в реальній дійсності) > мовна форма / мовна система > мовлення, тобто шлях дослідження від значення (як даність) до засобів вираження (номінація цього значення); семасіологічний підхід > мовлення > мовна система / мовна форма > позамовний зміст, шлях від форми (номінації предмета, явища) до значення (яке несе ця номінація).

Поняттєві категорії кількості та якості. Як свідчать мовознавчі спостереження, кількість у методологічному плані є визначення одноякісних (однорідних) предметів, яка розглядається з боку інтенсивності чи ступеня вияву будь-якої ознаки. Проте з-поміж лінгвістів побутує думка, що зовсім кількісних методів у дослідженні мовних явищ немає (С.Г.Шляхтенко, В.З.Панфілов); більше того є перспективним твердження, що категорія кількості є вторинною (похідною), яка передбачає відносно “розвинену практику і диференційоване уявлення про якість і властивість, про ціле і частину”. Саме категорія якості лягла в основу виділення категорії кількості, оскільки первинна свідомість якісної визначеності предметів стала основою групування їх у кількісні ряди. На користь первинності категорії квалітативності свідчить і те, що категорія кількості, володіючи конкретним