“Граматика словенська” Ужевича

Ця граматика зберігається в Парижі. Вона написана латинською мовою.

Своєрідність “Граматики” полягає не тільки в тому, що вона створена міжнар. мовою Європи, а й тому, що автор викладає в книзі систему укр. мови XVII ст.

Ужевич написав граматику укр. мови. Він знав, що це перша праця такого змісту. Вона починається типовим східнослов’янським букварем XVII ст. Автор наводить алфавіт у “друкарському” й скороченому варіантах у звичайному прямому порядку літер, оберненому й змішаному. Тут же подаються графічні варіант букв. Характерно, що серед кириличних букв немає , закріпленої М. Смотрицьким для словенроського правопису і часто вживаної в сер. XVII ст. Після цього даються нечисленні зразки слів, написані “друкарськими” і скорописними буквами. Далі автор знайомить читача з прийнятими у церковнослов’янських текстах скороченими написаннями за допомогою титл.

Крім псалма, для вправ у читанні вміщено кілька молитов, у тому числі “Отче нашь” церковнослов’янською й староукраїнською мовами.

Автор налічує у слов’янському алфавіті43 букви, з яких 24 приголосні, решта – голосні.

Буквар І. Ужевича у складі “Граматики” знайомив західноєвропейського читача не тільки з укр. (ширше – східнослов’янським) кириличним письмом, але й з боснійсько-хорватською кирилицею та глаголицею. Відомості з орфографії І. Ужевича неповні і несистемні, бо вчений не ставив перед собою завдання нормалізації правопису.

Другий розділ – “Про частини мови” – присвячено морфології, де автор твердить, що слов’яни, як і латини, мають 8 частин мови. У цьому він прийняв класифікацію М. Смотрицького. Проте І. Уж. нічого не сказав про категорії відмінюваних частин мови.

Увесь матеріал третьої частини “Граматики” – “Синтезу” – спрямовані на виявлення характерних рис слов’янської системи, для того, щоб людина, яка володіє латинською або іншою мовою, легко засвоїла їх і навчилася висловлюватись “по-слов’янському”.

Дослідження пам’ятки показує, що в ній описана система укр. мови. Тут представлена не тільки літературна мова. Але й загальноукраїнські явища. В праці відбиваються також локальні північноукраїнські (точніше – волинсько-поліські) риси. І. Уж. у своїй праці прагнув описати абстрактну словянську лінгвістичну систему, ілюструючи її конкретним матеріалом з укр. мови, часом підкреслюючи поодинокі особливості інших слов’янських мов – польської, чеської, хорватської.

Невелика за обсягом “Граматика” є непересічним явищем в історії укр. лінгвістики. Укр. мовна система в ній викладена вдало, хоча у автора виникали труднощі при витлумаченні деяких специ. словяновукр. грамат. Особливостей. В історію філології Уж. увійшов як учений, що перший лінгвістично описав укр. м.

Граматика М. Смотрицького.

М. См. був першим дослідником давніх слов’янських пам’яток. Він досить чітко відрізняв старослов’янську (церковнослов’янську) й живі слов’янські мови, в тому числі рідну укр. “Граматика” – один з найвидатніших творів давнього слов’янського мовознавства. Вона тривалий час впливала на розвиток лінгвістичної думки слов’янських народів і відіграла видатку роль у теоретичній підготовці граматик східнослов’янських мов та лінгвістичної славістики, в історії освіти й мовознавства укр., рос., білорус., сербського, хорватського, румунс. народів. “Гр” виросла на ґрунті східнослов’янської філології.

“Гр.” була призначена передусім для викладачів. Вона велика обсягом, насичена визначеннями, прикладами, поясненнями винятків із правил. Тут вперше у вітчизняному мовознавстві учений торкається питання про добрий стиль і нормативність у мові.

М. См. Удосконалив слов’янську лінгвістичну термінологію, що існувала до нього, й створив безліч нових термінів, за допомогою яких можна було адекватно засвоїти або описати мовну систему.

Він перший в історії нашого мовознавства дав повний курс граматики в її тодішніх основних частинах. У “Гр.” Немає розрізнення букви і звука. См. Узаконює вживання літери ґ для передачі вибухового звука.

“Гр.” См. була відома в країнах Європи і поза ареалом функціонування церковнослов’янської мови. Щоб зробити її доступною для вивчення, робилися більш-менш повні переклади її латинською мовою.

М. См. дав школам XVII ст. Авторитетний і ґрунтовний підручник. Після його “Гр.” Ніхто не наважився нападати на церковнослов’янську мову від східнословянсь., проте словенороський характер “Гр.” благотворно вплинув на закріплення в них багатьох літературних норм, зокрема на усталення орфоепії та орфографії укр. мови XVII-XVIII ст.

М. См. – єдиний староукраїнський граматист, який застосував екземплікацію – важливий елемент об’єктивного наукового опису мови. Щоправда, цей засіб вчений використав тільки при описі синтаксису, що протягом історії старослов’янських текстів залишався відносно стабільним. Кінцеву класифікацію церковнослов’янської мови здійснив М. См. На основі її східнослов’янської редакції. Поєднання в “Гр.” Специфічних східнослов’янських компонентів зробило її норми прийнятними для всіх народів, які користувалися в писемності мовою, що сформувалася на основі старослов’янської. Разом із цим твір “Гр.” Сприяв упорядкуванню норм, особливо правописних, літературно-писемних мов сх. і півд. слов’ян.

Історія українського мовознавства ХІ – ХVІІІ ст.

В К. Русі Х – ХІІІ ст. функціонували 2 генетично-спорідненні літературні мови – старославянськії редакції й давньоруська. Найбільші відмінності між ними мовами існували в лексиці. Фонетико-граиотична будова старослав’янської мови, яка поступово зазнавала величезного впливу живого мовлення Русі, не вимагала спеціального вивчення, була загалом зрозуміла, не дуже відрізнялася від давньоруської. Для оволодіння головними нормами правопису досить було засвоїти азбуку, навчитися читать і писать. За таких умов на Русі ХІ- ХІІІ ст. Навряд чи існували шкільні підручники граматики. Орігінальні давньоруські граматичні праці не збереглися. У східнослов’янських списках дійшли поодиноки твори старослов’янської книжності, які мають відношення до історіїгроматської думки, термінології. Таким є, зокрема житіє Костянтина Філософа, трактат Храбра про букви. Протягом ХІV – ХV ст. на основі давньоруської народності відбувся процес оформлення 3 нових східнослов’янськіх етномовних спільностей