You know what remorse is?

They're human,

but why do you suppose, you're worse?" [9,C.41]

"Деточка,

все мы немножко лошади,

каждый из нас по-своему лошадь"

"Pet,

we're all of us a little bit horses,

each of us in his own way is a horse"[9,C.41]

Оказіоналізм:

"Возьми разбольшущий

дом в Нью-Йорке... |

Take

the biggermost

New-York hause...

[9, C.42]

В інших випадках оціночність передається словосполученнями:

Значит –

кто-то называет эти плевочки

жемчужиной? |

Somebody who calls it,

That wee speck

of spittle, a gem?

... though you be ten times...

[9,C.42]

Проаналізувавши таким чином переклади поезій В.Маяковського, можна зробити висновок, що Д.Роттенберг зробив велику перекладацьку роботу, а переклади прагматично адекватні.

ІІ розділ

Культура мови перекладу

Проблеми адекватності перекладу

Останнього часу поняття адекватності перекладу тлумачиться надто дослівно. Оскільки слово "адекватний" має значення "однаковий, тотожний", то термін "адекватний" почали уникати, вживаючи натомість термін "еквівалентний", тобто "рівнозначний". В обох випадках йдеться про одне і те ж – ступінь відповідності перекладного та оригінального текстів, які в ідеалі мають бути тотожними, але на практиці це часто не досягається. Як адекватність так і еквівалентність перекладу ніколи не бувають повними.

Проблема оцінки якості перекладу не може обійтися без певного мірила. Оскільки переклад має багатосторонній характер, як і будь-яка інша діяльність, його оцінюють з різних точок зору. Наприклад, Ю.Найда запропонував розрізняти формальну та динамічну еквівалентність перекладу пояснюючи свою точку зору таким чином: "Формальна еквівалентність – коли перекладач прагне відтворити повідомлення якомога ближче до форми та змісту оригіналу, перекладаючи максимально точно його загальну структуру та окремі її складові елементи" [5,C.85]. Є чимало перекладацьких ситуацій, де такий принцип відтворення оригіналу обов’язковий:

наприклад, якщо перекладається твір літературної класики (Данте, Шекспір, Гете) з розрахунком не тільки на звичайного читача, а й на фахівця-філолога. Завдання такого філологічного перекладу є створення тексту, читач якого (тексту) якнайповніше ототожнював би себе з носієм мови оригіналу, а також здобув би вичерпні відомості про звичаї та традиціїтого часу, способи вислову, та ін. Без такого перекладу неможливо уявити вивчення культурної спадщини минулого, тому з часом зростає значення формальної еквівалентності перекладу. Чим більшу художньо-естетичну та культурно-історичну цінність має текст оригіналу, тим з більшою бережливістю та відповідальністю перекладач повинен ставитися і до його змістової і до формальної сторони.

Не меншого поширення набув тип перекладу, який прагне до динамічної еквівалентності. У цьому випадку перекладач ставить за мету створити між перекладеним текстом і його читачем такого зв’язку, який існував між оригінальним текстом і його читачем – носієм мови. Професор Двухтилов О. зазначає, що "надаючи другорядного значення структурно-формальному аспекту відтворення оригіналу, такий тип перекладу особливо цінує природність засобів вираження, які часом відбираються так, щоб читач, сприймаючи текст, не виходив за межу власного культурного контексту..." [5,C.86].

Ю.Найда наводить приклад, коли переклад речення з Священного Писання – "вони вітали один одного святим цілуванням" – було перекладене англійською мовою "Вони сердечно потиснули один одному руки". З погляду динамічної еквівалентності такий переклад визнано задовільним, бо була врахована культурна традиція англійців – тиснути руку, а не цілувати для привітання.

Практика показує, що обидва типи перекладу слід розглядати як "полюси", між якими мали б існувати різні проміжні типи, цілком припустимі та ефективні. У 80-х роках намітився ухил до динамічної еквівалентності перекладу, а тепер іноді ставиться вимога передати саме "дух" оригіналу, вважаючи відтворення його формально-структурних особливостей неважливим або не зовсім суттєвим. Прикладом такого крайнього трактування був переклад Е.Л.Доктороу "Регтайм", Виконаний В.Аксьоновим. Натомість М.Т.Рильський, М.П.Бажан, М.Л.Лозинський та С.Я.Маршак приділяли однакове значення максимальної ефективності.

В.Комісаров визначає еквівалентність як максимальну ідентичність усіх рівнів змісту оригінального та перекладного текстів" [11,C.75]. Виходячи з цього перекладач повинен ставити своєю кінцевою метою досягти максимального ступеня еквівалентності на п’яти рівнях: мовних знаків, висловлення, повідомлення, опису ситуації, мети комунікації. Слід зазначити, що ступінь еквівалентності по кожному з вказаних рівнів обмежується необхідністю забезпечення еквівалентності на вищих рівнях. Тому для всіх видів перекладу визнається лише максимальна еквівалентність мети комунікації. Але забезпечити цей рівень можливо лише при умові врахування правильної відповідності всіх інших рівнів аж до рівня мовного знаку.

До того ж, якщо говориться про переклад художнього тексту, який має естетичну цінність, важливо точно передати не лише зміст, але й форму і стильові особливості оригіналу. Відносно рівня мовного знаку та висловлювання, то тут часто зустрічаються розбіжності з текстом оригіналу. На думку Ю.Жлуктенка, "... це викликане не лише об’єктивним фактом, що позначаючи ті самі денотати, різні мови часто виходить з їх неоднакових властивостей... Справу ускладнює і те, що неоднакові властивості денотатів можуть співіснувати з їх ідентичними сторонами, які не відображаються мовними засобами" [5,C.87]. До цього можна додати, що в одній з цих мов (перекладу чи оригіналу) слово може мати особливості, відсутні в будь-якій іншій мові.

Оцінюючи ступінь динамічної еквівалентності на рівні мовного знаку та висловлювання, важливо мати на увазі три прийоми, які перекладач застосовує, щоб передати особливості оригіналу: підміна мовного знаку, пропуск його в тексті або вживання додаткового мовного знаку, який відсутній в оригінальному тексті. На думку Ю.Жлукатенка, вдалою можна вважати субституцію мовного знаку в (тексті) реченні: "He is short and I am tall. We were Mutt and Jeff in the war", з роману Курта Воннегута " Війни номер п’ять або хрестовий похід дітей", зробленого Соколовським П., який не порушуючи алегорії образів, добре знайомих англомовному читачеві, але незрозумілих для україномовного, підміняє одні реалії іншими: "Він коротун, а я високий. На війні