Хоча часом трапляються випадки невиправданої підміни одних знаків іншими, що може порушити ступінь еквівалентності на рівні мовних знаків. На думку професора Двухтилова О. є невідповідність між оригіналом і перекладом в романі Івліна Во "Жменя праху". В оригіналі – last April, а в перекладі – "Торік у травні"; в оригіналі: near Princes of Kingsborough – в перекладі "поблизу Грейт Місендена", а назва закладу "Old Hundredth" ("Сотня") перекладена як "Десятка".

Ще більш небезпечною є підміна знаку, якщо цей знак несе побічну функцію. Зокрема це стосується перекладу реалій. Їх переклад часто викликає труднощі, які перекладачеві важко подолати: перекладаючи роман Івліна Во, перекладач українізує текст, перекладаючи Hour dumplings як "галушки", хоча дія відбувається в північноамериканському лісі, де головні герої – індіанці. У деяких випадках перекладачі вводять слова або ж цілі речення, щоб точніше передати ситуацію. Проте тут слід бути обережним, щоб не порушити еквівалентність на рівні ситуації. Це відбулося в перекладі речення Дж.Голсуорсі "Сага про Форсайтів": Their Jeet kicked up a yellow dust" коли перекладач подає "Вони з кожним кроком здіймали жовту куряву" – це експресивне забарвлення не виправдане ні ситуацією, ні метою комунікації, хоча на рівні комунікації ці підміни не викликають заперечення.

Важливою є також Стилістична функція мовного знаку. Як зазначає Ю.Жлукатенко, "...особливість стилістичного компонента змісту слова полягає в тому, що він не стільки пов’язаний з іншим змістом, скільки вказує на положення слова в лексичному складі мови" [5, C.89]. Тому відтворення цього компонента характеризує не тільки саме слово, але й висловлювання як спілкування. Перекладачі переважно досягають збереження стилістичних особливостей, відтворюючи стиль автора і мову персонажів. Як приклад, Ю.Жлукатенко аналізує переклад речення з "Сніданку у Тіффані", виконаний В.Митрофановим: her brother would fix my wagon перекладене "Її брат дасть тобі часу"; gonna crack in two? gonna Jall and bust our heads подане в перекладі: "Як хрисне воно все, як беркизьнемо ми додому, то і в’язи поскручуєм". [5,C,90]. Тут видно, що автор вдало передав просторічні вирази, сленг, відхилення від норм.

В.Митрофанов зберігає також авторську образність та емоційність, підшукуючи вдалі еквіваленти: sharp jazzy suits – "папужисті яскраві костюми"; languid, bananaboned – "млява, наче без кісток".

Трапляється, що вибране слово не відповідає стильовим особливостям оригіналу. Окремі випадки порушення стилістичної тотальності оригіналу трапляються у перекладі "Саги про Форсайтів" хоча переклад вважається вдалим. Так, наприклад, нейтральне речення оригіналу: There he is, he's bigger, then ever; he's enormous передане: "Подивіться він став огряднішим. Обувсь як барило!" – як вираз грубий.

Також слід звернути увагу і на таку проблему як транслітерація антропонімів і топонімів. На думку О.Двухжилова, у цій ділянці слід багато попрацювати для вироблення єдиної системи відтворення українською мовою. Відсутність цієї системи призводить до того, що те саме ім’я Holly одному перекладу звучить як "Голі", в іншому як "Холлі"; лондонський район Хайгейт передається незвичним Гайгейт.

Наведені недоліки не суперечать високій оцінці перекладів останнього десятиріччя, питома вага огріхів загалом незначна. Хоча є над чим попрацювати і перекладачам, лінгвістам і літературознавцям; і як показує практика, дослідження і обговорення "технологій" художнього перекладу приносить велику користь у розробці важливих аспектів теорії перекладу, які б впливали на підвищення його якості.

Художній переклад і культура мови

Дотримання вимог культури мови має величезне значення у всіх випадках використання. Разом з тим поняття "культури мови" не є цілком однозначним, коли ми звертаємося до різних жанрів літературних текстів, до різних функціональних стилів літературної мови. Певну специфіку має і культура мови художнього перекладу. Професор Коптілов В.В. визначає поняття культури мови художнього перекладу як "...дотримання в тексті перекладу норм літературної мови, відповідність цього тексту критеріям правильності, чіткості та виразності мови" [10,C.91]. Це визначення слушне, але абстрактне, тому що всі без винятку тексти – перекладні та оригінальні, художні, наукові, ділові, інформаційні – мають реалізувати норми сучасної літературної мови. Тому на такому широкому визначенні зупинятися не можна – це може викликати погрішності при перекладі.

У чому ж треба шукати специфіку культури мови перекладу саме як перекладу, а не просто українського тексту? На думку В.Коптілова, "...треба виходити із специфіки самого явища художнього перекладу, як відображення іншого художнього твору – оригіналу". [10,C.92]. Тому можна визначити поняття культури перекладу як відповідність мовних засобів стилю і змісту відтворюваного оригіналу. Само собою зрозуміло, що мовні засоби черпаються із скарбниці української літературної мови.

У цьому випадку слід запобігати апріорності в оцінці мови перекладу, коли вона розглядається безвідносно до стилю і мови оригіналу. Міркування про доцільність чи недоцільність вживання тих чи інших слів поза контекстом, мають невеликий ступінь доказовості, бо в мові немає слів однаково поганих чи прекрасних на всі випадки життя. За винятком діалектизмів, вживання яких обмежене функціями місцевого колориту, найрізноманітніші мовні засоби можуть виявитися необхідними перекладачеві залежно від того, над яким твором він працює: дивно ю виглядали архаїзми у перекладах Діккенса чи Голсуорсі; без алогізмів неможливо перекласти Люїса Керолла, - все в мові потребує співвіднесеності з оригіналом і відповідності до норм власної мови.

Хотілося б згадати про ще одне міркування у зв’язку з поняттям "культура мови перекладу". Тривалий час було поширене поняття, що найперспективнішим методом боротьби за поліпшення культури мови перекладу є демонстрація негативних прикладів, тобто того, як не треба перекладати. У 80-х рубрика