Коли ми звернемося до двох перекладів 66-го сонету Шекспіра, здійснених Д.Паламарчуком і Д.Павличком. Цей сонет набув поширення у перекладі Д.Паламарчука у всеозброєнні шекспірознавчої науки:

Стомившись, вже смерті я благаю,

Бо скрізь нікчемність в розкоші сама,

І в злиднях честь доходить до одчаю,

І чистій вірності шляхів нема... [10,C.95].

Так починається в перекладі Д.Паламарчука сонет Шекспіра, близький своєю проблематикою до вершини драматургії великого британця – трагедії "Гамлет". Цей переклад, не втрачаючи жодного образу Шекспіра, жодної його думки, точно відбиває першотвір.

І все ж таки Д.Павличко дає нову інтерпретацію знаменитого сонету. Це він робить не для того, щоб уточнити щось у тексті попереднього перекладу чи додати якусь втрачену деталь. Цей переклад надає думкам та образам іншої емоційної образності, переводить образи в інший емоційний ключ:

Я кличу смерть – дивитися набридло,

На жебри та приниження чеснот,

На безтурботне і вельможне бидло,

На правоту, що їй затисли рот... [10,C.95]

Інтонація Д.Паламарчука гірка, але все ж таки врівноважена, тоді як в другому перекладі – трагізм усвідомлення жахливої суті цілої епохи. Порівнюючи продуманість синтаксичних конструкцій першого перекладу (дієприслівниковий зворот, підрядне речення причини) з елементарною простотою другого, ми відчуємо, що перший переклад – це підсумок невеселих роздумів, а другий – спонтанна сповідь.

Щодо оригіналу, текст Шекспіра дає досить підстав для обох інтерпретацій, вони такі ж правомірні, як і Б.Пастернака і С.Маршака. Всі переклади доповнюють один одного, допомагають краще зрозуміти оригінал:

Tir'd with all these, for restful death I cry:

As, to behold desert a begger born,

and needy nothing trimm in jollity,

And purest faith unhappily forsworn... [10,C.95].

Цей оригінал справді невичерпний, даючи безмежні можливості перекладачам.

Володіючи високою культурою сучасної української літературної мови, відомі перекладачі дають численні приклади яскраві приклади художніх інтерпретацій оригіналу. При цьому найкращі зразки прикладів недостатньо популяризуються. Це помітно, коли, розглядаючи лексикографію, помітно, що добираючи ілюстративні тексти до словникових статей, лексикографи орієнтуються не на особу перекладача, а на автора оригіналу, хоча не всі переклади однаково відповідають всім вимогам і передають думки авторів.

Тепер у списку літературних джерел 11-томного "Словника української мови" є розділ "Перекладна література", який нараховує лише 22 позиції. Але тут не враховані сонети Шекспіра, перекладені Д.Паламарчуком; поетичні переклади Д.Павличка; нічого немає з перекладів Є.А.Дроб’язка; більш менш повно подано праці М.О.Лукаша (переклади Р.Бернса).

Популяризація цих перекладів через словник сприяла б авторитету української школи художнього перекладу, розширенню виражальних можливостей української літературної мови.

Варіативність перекладацької інтерпретації стійких словосполучень трагедії В.Шекспіра "Гамлет"

Стійкі словосполучення і фразеологізми відіграють велику роль у художньому контексті. Вони характерним елементом стилю автора і мають значне комунікативне навантаження. Як зазначає Зорівчак Р.П., "... властиві фразеологізмові кілька семантичних жанрів, включно з його образним насиченням, постійно взаємодіють, створюючи своєрідну конденсацію різнопланового змісту" [7,C.50]. Саме така гра смислових елементів, яка в мові видатних майстрів використовується із значною ефективністю, створює чималі труднощі при перекладі на іншу мову. Дуже часто відтворення того чи іншого фразеологізму при перекладі стає полем творчого змагання кількох митців перекладу. І здебільшого всі версії перекладу, запропоновані різними перекладачами, мають право на існування як різні варіанти поетичного цілого.

Твори В.Шекспіра є одними з найскладніших для перекладу не стільки формою, скільки глибиною та різноманітністю змісту. Його трагедію "Гамлет" перекладали М.Лозинський, Б.Пастернак, А.Соколовський, М.Полєвой, А.Радлова, А.Кропенберг, М.Загуляєв. Кожен з цих перекладачів зробив внесок у справу освоєння багатої художньої та естетичної скарбниці геніального англійського драматурга.

Це досить наочно можна показати на прикладі різноманітних пошуків еквівалента, які ми бачимо у перекладі стійких словосполучень та фразеологізмів. "Зіставний аналіз перекладів одного і того ж твору, - зазначає Я.Рецкер, - може дати найцінніший матеріал для всебічного освітлення теорії і практики перекладу" [14,C.42].

Навіть у таких випадках, коли той чи інший вислів драматурга передається текстом, на перший погляд, дуже близьким до оригіналу, у різних перекладачів є різні цікаві варіанти перекладу.

Наприклад, слова Гамлета: To be or not to be – that's the question [20,III,1,56] майже всі перекладачі відтворили "Быть или не быть – вот в чем вопрос", і саме так вислів поширився, ставши "крилатим". А в перекладі А.Соколовського є інша версія – "Жить или не жить – вот в чем вопрос" [2,C.65]. Тут "жити", "існувати" належить до смислової структури "to be", і все ж цей вислів надто звужує зміст поставленої делеми, обмежує все рамками фізичного життя, в той час як Гамлетом це питання поставлено загальніше, ширше – як питання буття взагалі.

Ці розходження можуть набрати значно ширшого обсягу. Наприклад, фраза з монологу Гамлета: "Frailty, the name is woman" [20,I,2,176] викликала чимало трактувань. Слово "frailty" означає слабкість, крихкість, моральну нестійкість, а в англійській мові це слово не має будь-яких нейоративних коннотацій. Тим часом М.Полєвой перекладає: "О, женщины, ничтожество вам имя..." [2,C.65], і саме так ця фраза увійшла в скарбницю російської мови як шекспіризм. Б.Пастернак переклав "frailty" як "вєроломство"[16,C.24], А.Кропеберг – "ничтожность"[2,C.65], А.Соколовський – "суетность", М.Лозинський – "бренность" [17,C.154], перевівши таким чином вислів у зовсім іншу площину – скороминучості, непостійності життя.

Фраза Гамлета A wratched state