§ 1.2. Провідні чинники формування дидактичних основ вивчення української мов й літератури в Галичині

Доля української мови надзвичайно тісно пов'язана з історією народу, його побутом, культурою. Поділ України між чужими державами негативно вплинув на розвиток мови. Кожна пануюча країна нав’язувала свої звичаї,

Незначна кількість українських шкіл, вплив німецької й польської мов, нерівноправне становище серед інших предметів призвело до того, що українська мова в Галичині була насичена полонізмами, старослов'янськими словами.

“Весна народів” 1848 р., окрім скасування панщини й встановлення конституційного ладу в Австрійській імперії, призвела до низки позитивних змін в освіті. З вимогою українізації навчальних закладів Східної Галичини в 1848 р. до Міністерства освіти звернулася Головна руська рада, піднімаючи питання зрівняння української мови в правах з іншими мовами монархії, широкого запровадження її в навчальних закладах, видання книжок рідною мовою, відкриття кафедри української мови у Львівському університеті тощо (Зоря Галицька, - 1848. – Ч.1. – С.1). проведено з’їзд української інтелігенції – “Собор руських учених”, на якому Я.Головацький виступає з рефератом про окремішність української мови (Головацький Я. Розправа о язиці южноруськім і єго нарічіях. - Львів, 1849. - 64с). На шпальтах першої української газети «Зоря Галицька» друкуються статті, зміст яких свідчить про чітке прагнення української громадськості до самостійності. Започатковується українська преса, на шпальтах якої піднімаються питання національної школи з рідною мовою викладання. Створюється літературно-наукове товариство “Галицько-руська матиця”.

В результаті позитивних зрушень в освітній політиці при Львівському університеті створено кафедру української мови та літератури, в народних школах у містах і селах з більшістю українського населення запроваджено українську мову викладання, а в головних школах українська мова стала окремим навчальним предметом.

В 1849р. Міністерством віросповідань і освіти було ухвалено «Організаційний нарис гімназій і реальних шкіл Австрії», яким дано дозвіл на відкриття приватних середніх шкіл з українською мовою викладання (Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (Х-поч.ХХст). - К., 1991.-379с.-С.65).

Указ 1876 року наклав кайдани на розвиток української мови в Підросійській Україні, тому письменники й поети надсилають свої праці в галицькі видання, анонімно готують шкільні підручники з рідної мови й літератури, чим значно сприяли розвитку української мови та допомагали протистояти поширенню польських слів. Спостерігалися значні відмінності між літературною мовою та спотвореною польськими впливами мовою в Галичині. За чистоту рідної мови боролося чимало відомих тогочасних педагогів, громадських діячів. Великими є, зокрема, заслуги О.Огоновського, який першим запровадив у видавництва пом'якшення на -ський. Після перетворення товариства ім. Т. Шевченка на наукове він у 1893 р. на засіданні філологічної секції створив комісію (члени - О.Огоновський, Коцовський, М.Пачовський, Грушкевич), яка мала випрацювати єдиний правопис української мови. Смерть О.Огоновського перешкодила реалізувати це важливе завдання.

Українська мова завжди виступала одним з вагомих чинників національного відродження. На початку ХІХ ст. великого розвитку набуває ідея народності, зростає зацікавлення народною поезією, етнографічними творами І.Котляревського, Є.Гребінки, Квітки-Основ'яненка, пізніше Т.Шевченка та ін. Віру в можливість самостійного національного розвитку утверджують у своїх творах члени „Руської трійці". Студенти власноруч переписують твори з нечисленних примірників Шевченкового „Кобзаря".

В українському національному русі з'являються постаті письменників і педагогів Є.Згарського, Володимира Шашкевича, О.Партицького, О.Огоновського, В.Ільницького та ін. В Галичині друкують свої твори П.Куліш, О.Кониський, І.Нечуй-Левицький. З підросійської України переносить свою працю в Галичину і М.Драгоманов. Він, як і інші представники прогресивної інтелігенції, вбачав в українській літературній мові важливий засіб формування національної свідомості галицьких українців = ,, ... Я склав (бл. 1872 р.) план: поширити в Галичині український напрямок через нову руську (великоруську) літературу, яка своїм світським характером підірве в Галичині клерикалізм та бюрократизм і наверне молодь до демосу, а поскільки демос там український, то українська національна свідомість досягнеться сама собою..” (Драгоманов М.П. Автобіографія //Вибрані )

У 1907 р. журнал “Україна” опублікував статтю І.Нечуя-Левицького, в якій автор назвав галицьку мову “жаргоном”, оскільки вона пронизана польськими впливами, і радив письменникам Підросійської України починати працю над створенням української літературної мови, не оглядаючись на Галичину. На статтю І.Нечуя-Левицького в тому ж журналі у 1907 р. М.Пачовський відгукнувся розвідкою «Літературна мова на Україні», в якій обґрунтовує провідну думку: не політичні межі на території, але етнографічні повинні об'єднати простір народного духовного життя, а мова повинна стати спільним добром усього загалу, добром всенароднім (Пачовський М. Становище й наука українсько-руської мови як викладової в наших гімназіях. Реферат на з'їзді галицьких і буковинських україністів. 20 мая 1909.-30с.-с.6)

Наприкінці 1907 р. Петербурзька академія наук надіслала М.Грушевському друкований проект всеукраїнського правопису, остаточне доопрацювання якого доручено НТШ. За дорученням голови НТШ з рефератом із цього питання виступив М.Пачовський. На кількох засіданнях мовної комісії НТШ було опрацьовано й затверджено український правопис, якого дотримувався ЛНВ. Проте в інших видавництвах і часописах та школах зберігався т. зв. шкільний, урядовий правопис. Не всі вчителі володіли українською літературною мовою. У більшості шкіл учні лише під час уроків розмовляли чистою літературною мовою, а вийшовши зі школи, переходили на український польський суржик.

За чистоту української мови виступають педагоги, інші громадські діячі краю. Так, М.Пачовський, виступаючи 20 травня 1909 р. на з'їзді галицьких і буковинських україністів з рефератом „Становище й наука українсько-руської мови як викладової в наших гімназіях", з метою розвою української літературної мови ставить перед співвітчизниками такі завдання: 1) вивчати українську мову з ширшого, всеукраїнського становища, тобто