20-30-ті роки ХХ ст. характеризуються значною кількістю наукових відкриттів, досягнень, в т.ч. і в галузі дидактики, реформами шкільництва, розвитком теорії й практики навчання, посиленням виховної функції навчально-виховного процесу тощо.

В теоретичних напрацюваннях тогочасних педагогів П.Біланюка, І.Велигорського, В.Калиновича, Я.Кузіва, В.Кузьмовича, В.Левицького, В.Пачовсього, Я.Біленького, І.Петрів та інших....

На формування дидактичних засад викладання української мови й літератури в Галичині впливали:

суспільно-політичні чинники, зумовлені національним піднесенням, пожвавленням політичної активності галичан, прагнення збудувати рідну школу, національну не лише за формою, а й змістом освіти;

соціально-економічні чинники, обумовлені надання українцям певних конституційних свобод, що, в свою чергу, викликало економічне зростання в краї, яке вимагало кваліфікованих кадрів;

культурно-освітні чинники, викликані активізацією процесів національно-культурного відродження українців, боротьбою за національну школу, в якій українська мова мала б стати мовою викладання усіх предметів, а вивчення творів українських письменників розглядалося як одна з найнеобхідніших умов націоналізації шкільництва.

Учительські конференції

Вже з другої половини ХІХ ст. Питання мови викладання, розроблення методики навчання учнів письмовому й усному висловлюванню своїх думок стає предметом обговорення на засідання педагогічних рад, учительських конференцій. Так, 18 липня 1904 у Льові проведено перше віче українського вчительства, яке нараховувала 392 тисячі учасників. На віче прийнято резолюції, серед яких і вимоги, що стосуються української мови: 1)заснування українського університету у Львові. Створення шкіл з українською мовою викладання; 2) повернення української мови викладання в ті школи з польською мовою викладання, в яких більшість учнів-українці; 3) ревізії й зміни шкільних підручників в напрямі посилення національного компоненту видання карт і шкільних рідномовних підручників; 4) виділення малозабезпеченим учням більшої кількості українських підручників замість польських (Перше віче руського учительства //Промінь. – 1904. – Ч.15. – С.105-107. – С.106).

Правопис. Граматика.

Мовне питання було одним з головних на «Соборі руських учених» 1848р. Завданням його, серед інших, було встановлення для української мови однакових форм, а для письма - прийняття найвідповіднішого правопису; обґрунтування відмінності української мови від церковно-слов'янської, російської, польської. Прийнятий етимологічний правопис введено пізніше в школи та уряди і він діяв аж до 1892р. (Гнатюк В. Націон відродж. - с.32).

Відтоді починається гостра дискусія з мовного питання, яка, як свідчить аналіз публікацій у пресі та наукових розвідок, тривала упродовж досліджуваного періоду. У 60-70-х pp. молоді письменники вживають фонетичний правопис, введений уперше П.Кулішем у «Записках о Южной Руси (1856-1857)».

У другій половині 70-х pоків молодь разом з ідеями М. Драгоманова переймає вживаний ним правопис.

Питання заміни етимологічного правопису на фонетичний набуває особливої гостроти на початку 90-х pp. XX ст. У 1882р. Є.Желехівський, видаючи свій «Малорусько-німецький словник», користується змодельованою кулішівкою (викинув ъ, ввів і (=ї) для пом'якшення й т.п., що усунуло низку мовнописемних невідповідностей), названою желехівкою. Більшість літературних творів у краї друкувалися фонетичним правописом -всі ці фактори сприяли утворенню фонетики (Справа правописна//Учитель. -1892.-У.5.-С.74-76).

Завдяки старанням О.Барвінського, Ф.Гартнера, О.Поповича, С.Смаль-Стоцького та ін. МВіО погодилося на проведення реформи правопису. З цією метою Крайовим шкільним радам у Львові і Чернівцях було доручено створити окремі комісії з питань унормування української орфографії. Комісії висловилися проти реформи в дусі фонетичного правопису Є.Желехівського, прийнятого ним для українсько-німецького словника у 1886р., який, із незначними змінами, запропонував С.Смаль-Стоцький. Деякі члени комісії у Львові цей правопис визначили як найпридатніший для української мови, проте введення його в школи вважали передчасним.

Чернівецька ж комісія, крім того, що не погодилася на зміну існуючого правопису на фонетичний, та ще й відкинула граматику М.Осадци як «занадто тверду» і запропонувала ввести російську орфографію (Сімович В. Степан Смаль-Стоцький як педагог і педагогічний діяч// Шлях виконання й навчання. - 1939. -Кн.1. -сі. - 17. - с.6).

Дискусія між прихильниками та противниками фонетичного правопису спонукала С.Смаль-Стоцького і Ф.Гартнера до написання науково популярного нарису «Minoritatsvotum...», в якому потреба запровадження нового правопису аргументувалася тим, що він відображає правильно звучання української мови, а учням дозволяє швидко й легко навчитися правильно писати (Сімович В. Степан Смаль-Стоцький як педагог і педагогічний діяч// Шлях виховання й навчання. - 1939 - Кн. 1. - сі- 17. с.6).

В 1886р. С.Смаль-Стоцький разом із Ф.Гартнером звернувся до міністерства просвіти з вимогою ввести желехівку в школи. За дорученням міністерства було проведеноя опитування серед учителів Львова й Чернівців (1887р.), проте більшість голосів була проти. 25 грудня 1891р. РТП у Львові звернулося в міністерство з аналогічним проханням, яке було вирішено позитивно. Желехівку введено в усіх школах Галичини й Буковини, проти чого активно виступають русофіли, правда, безуспішно (Гнатюк В. Націон. відродж... - с.34).

Запровадження нової програми та нового фонетичного правопису розпочалося в навчальних закладах Галичини з 1893 р. Згідно з новим правописом, було апробовано та рекомендовано до використання в навчальних закладах Галичини новий підручник української мови С.Смаль-Стоцького і Ф.Гартнера (Смаль-Стоцький С, Партнер Ф. Руська Граматика. -Львів, 1893.-175с). Цей підручник чотири рази перевидавався і близько тридцяти років залишався єдиною апробованою навчальною книгою з української граматики в галицьких гімназіях.

Особлива заслуга авторів підручника в тому, що вони запропонували вивчати українську мову не з точки зору класичних чи будь-яких інших мов, а з