За переконанням В.Сімовича, підручник С.Смаль-Стоцького і Ф.Гартнера вартий особливої уваги, оскільки він відповідає педагогічним вимогам, має наукову й практичну спрямованість і «лише з нього можна вивчити молодіж граматики у новочасному розумінні сього слова» (Сімович В. Декілька слів про науку граматики української мови в наших середніх школах та про підручник професора Соцького і Партнера. - Руська граматика. Друге видання. Львів 1907. Накладом кураєвого фонду. Ст. №+242) // наша школа. - Львів, 1911. - №1. - с.5-9; Кн..2.-с.20-34. - с.34).

Хоча граматика С.Смаль-Стоцького і Ф.Гартнера мала, порівняно з попередніми граматиками, низку переваг, однак її перше видання було досить важко стилізоване. За переконанням практичних педагогів, матеріал граматики був незрозумілим для учнів гімназій, особливо нижчих класів. Тому «Руска Граматика» С.Смаль-Стоцького та Ф.Гартнера стала підручником для навчання в українських середніх школах реально лише з 1913р.

До того часу користувалися простішими підручником для народних шкіл В.Коцовського та І.Огоновського (1894р.). Проте вищеназвані підручники не були придатними для середніх шкіл, не містили усіх розділів, які мали вивчатися в середніх школах, тобто, навчаючись за підручниками для народних шкіл, учні не засвоювали програмного мінімуму, передбаченого для шкіл середніх. В.Сімович вважає, що підручник з граматики С.Смаль-Стоцького і Ф.Гартнера до 1913р. не використовувався в школах Галичини не тому, що був заважким для сприймання учнями, а тому, що про непридатність його висловлювалися учителі, які не прочитали видання. Свою позицію В.Сімович відстоює, наводячи приклади, коли при виступах з обговорення підручника диспутанти виявили повне невігластво. В користь підручника свідчить і той факт, що він успішно використовувався в буковинських гімназіях. Несприйняття підручника С.Смаль-Стоцького і Ф.Гартнера В.Сімович пояснює ще й тим, що в галицьких гімназіях польську мову вивчали за підручником Малецького, близьким за змістом і будовою до якого був підручник для народних шкіл І.Огоновського. Тому консерватизм завадив галицькому учительству сприйняти абсолютно новий підручник з граматики С.Смаль-Стоцького і Ф.Гартнера, який «зриває з давними нашими традиціями, ставить перед очі мовні закони зі становища таки самої української мови без огляду на класичні мови (як у підручнику Малецького), не дає правил, до яких ми так дуже звикли, подає багато прикладів...» (Сімович В. Декілька слів про науку граматики української мови в наших середніх школах та про підручник професора Соцького і Партнера: Руска граматика. Друге видання. Львів, 1907. Накладом кураєвого фонду Ст.-IV+242) // Наша школа. - Львів, 1911. - кн. 1. - с.5-9. - с.8. - кн. 2. - с.20-34).

У зв'язку з нерозробленістю термінології, нестачею українських підручників, методичної літератури кожен вчитель мав, як зазначав В.Сімович, свою окремішню граматику, термінологію, власний правопис, що породжувало велику кількість “псефілологів”. звичайно, що учні, переймаючи від учителів часто суперечливі правила, самі намагалися дійти єдиного зразка правопису, що часто закінчувалося невдачею. В практиці роботи шкіл відбулося мало змін. «Справа науки граматики української мови в середніх школах стоїть дуже зле, — зазначав у 1911р. В.Сімович. — ... Граматика української мови по гімназіях у нас не вчать, а як учать, так каждий учитель учить після своєї граматики, яку собі сам склав, часто із записок на університеті» (Сімович В. Декілька слів про науку граматики української мови в наших середніх школах та про підручник професора Стоцького і Гартнера: Руска граматика. Друге видання. Львів, 1907. Накладом кураєвого фонду Ct.-IV+242) // Наша школа. - Львів, 1911. — кн.1. — с.5-9. -С.7.-КН. 2.-С.20-34).

Тому із введенням фонетичного правопису постала також потреба перевидання більшості існуючих та укладання нових навчальних книг.

Питання правопису піднімає також Николишин Д., автор кількох п’єс і збірок поезій, педагогічних та літературних творів. Проаналізувавши галицький та наддніпрянський правописи, він піддає критиці дотеперішні проекти. Д.Николишин гостро аж до крайностей захищає галицький правопис (наприклад, пропонував вживати “є” замість наддніпрянського “я” всередині речення – питанє; - ся вживати окремо від дієслова - ??? ся), помилково вважаючи, що не треба наслідувати все наддніпрянське (Николишин Дм. Недостачі української письменницької мови з граматичним додатком. – Коломия: Накладом Коломийської філії “Учительської Громади”, 1923. – 146 с.). Критикуючи Д.Николишина за окремі недоліки (замість повних парадигм, зразків, відмін автор подає тільки закінчення), Є.Грицак все-таки радить учительству опрацювати книжку Д.Николишина, особливо звертає увагу на додаток, де автор подав найважливіші граматичні правила з поясненнями (Грицак Є. Рецензії //Учитель. – 1924. – Р.І. – Ч.7. – С.274-275. – С.275).

Правка

Європейські впливи

Дослідженням встановлено, що на формування дидактичних основ вивчення української мови й літератури в шкільництві Галичини впродовж усього періоду, що вивчався, значно впливом публікації про розвиток дидактики в країнах Європи.

Так, у 1880 р. „Школьна часопись” опубліковала замітку про обіжник, виданий Міністром народної просвіти у Франції, згідно з яким при вивченні граматики слід дотримуватися таких засад: вчити граматики з мови, а не мови з підручника граматики. Цінними для галицьких педагогів є, зокрема, й поради стосовно вивчення класичних текстів, а саме наголошення на необхідності ознайомлення учнів з духом тієї епохи, коли був написаний твір, його змістом, позицією