Варто наголосити, що для нагородження переможців позакласних заходів з української мови часто преміювали українськими книжками як релігійного, так і світського змісту, підкреслюючи, що українська книжечка повинна бути в кожній українській родині, щоби розбуджувати інтерес до рідної мови, виховувати в дитини любов і повагу до свого, рідного. Наведемо для прикладу перелік книжок, якими в 1879р. преміювали учнів народних шкіл: “Молитвослови”, “Пісні набожні”, “Біблія”, “Наша хата”, твори О. Наумовича “Золота Книжечка”, Дефо Д. “Робінзон Крузо”, Огоновського О. “Повісті для дітей” (Учитель. Додаток до “Ластівки”. – 1880. – Р.VI. – Ч.3. – С.11).

Однією з найпоширеніших форм систематичної позакласної роботи з української мови були мовні гуртки, які працювали, як правило, в середніх навчальних закладах по-різному. З початком 1891н.р. директор Львівського “Інституту святого Миколая” організував науково-літературний гурток “Праця”, на засіданнях якого учні зачитували реферати, що висвітлювали й різні сторони мови, історії літератури. О. Макарушка виступав часто в ролі наукового консультанта. Кращі матеріали, в тому числі й з лексичного та фразеологічного складу української мови, гуртківці вміщували у власному друкованому органі “Основи, часопис для науки і забави”, перше число якого вийшло 30 січня 1892р. (Двадцятьп’ятьліття товариства “Учительска громада” Ювілейний науковий збірник. – Львів, 1935. – 264с. – С.245).

Доповіді на літературні теми готували й члени “Научного кружка”, заснованого 1909/10н.р. у Станіславівській гімназії. Гуртківці передплачували українські часописи, зокрема в 1912/13 н.р. “Українську Хату”, “Ілюстровану Україну”, “Літературно-науковий Вісник” та ін., утримували власну бібліотеку, в якій переважали твори українських письменників (Звіт Дирекиї ц.к. гімназії з рускої мовою вик ладовою в Станіславові за рік шкільний 1912/13. – Станіславів, 1913. – 210с. – С.174).

У 1911-1912н.р. у Львівській академічній гімназії діяло п’ять гуртків, серед яких – філологічний.

Тематика підготовлених гуртківцями доповідей свідчить про їх національне спрямування: “Т. Шевченко і його значення в українській літературі”, “Літературне відродження в Галичині”, “Енеїда” Котляревського” (Звіт дирекції ц.к. гімназиї з рускою мовою вик ладовою в Станіславові за рік шкільний 1913/14. – Станіславів, 1914. – 106с. – С.67); “Шевченкова поема “Перебендя” в порівнянні з “Бандуристом” М. Шашкевича” (Звіт дирекції ц.к. гімназиї у Львові за рік шкільний 1903/1904. – Львів: НТШ, 1904, - 88с. – С.47) та інші. Плани роботи таких гуртків складалися гімназійними вчителями з урахуванням особистих інтересів, вікових особливостей, здібностей учнів.

Майже щотижня проводили лекції й диспути члени “Літературно-наукового кружка” семінаристок (Закінченє шкільного року в школах Руського Товариства Педагогічного // Діло. – 1911. – Ч.49. – С.3).

Заняття гуртків відкривали необмежені можливості для творчих учителів, які самовільно, наражаючись на небезпеку бути покараними, вивчали з учнями твори заборонених українських письменників, розкривали учнями багатство слова, його здатність мати не одне, а кілька значень, розвинену синоніміку, багатство лексичного складу української мови.

Позакласна робота з української мови активізується в Львівському університеті з початком ХХст., коли в 1900р. кафедру української літератури очолив К. Студинський. Під його та інших прогресивних викладачів керівництвом студенти університету ознайомлювалися з пам’ятками української літератури, готували реферати, доповіді, повідомлення. Наведемо для прикладу тему реферату студента філологічного факультету С. Левицького, написаного в 1912р.: “Микола Верещинський – перший меценат української літератури в добі українського галицького Відродження” (ЦДІА України у Львові. – Ф.362 / Студинський Кирило Й. – академік). – Оп.2. – Спр.216).

Виховання дитини в усі часи залишалося питанням актуальним. Особливої гостроти набуло воно в досліджуваний період, коли остання світова війна принесла жахливі руйнівні наслідки. Важливим виховним чинником залишалася дитяча література. Тому з’їзд голів окружних відділів товариства ВПУВ, який відбувся 25 грудня 1926р., виніс постанову про заохочення дітей до читання, а для цього зобов’язав кожну школу передплачувати газету «Світ дитини» і створювати дитячі бібліотеки при школах, читальнях, кооперативах (Місяць книжки для молоді // шлях навчання й виховання – 1927. – ч.2. – с.1-4. – с.4). Ця постанова стала логічним продовженням розпорядження шкільної влади: 14 грудня 1926р. міністерство освіти у Варшаві видало рескрипт (ч.І – 18528/26) стосовно влаштування «місяця книжки для молоді шкіл народних» у лютому 1927р. Варто наголосити, що професійні учительські товариства ще до прийняття офіційних розпоряджень інтенсивно займалися створенням шкільних бібліотек для дітей. Аналіз змісту «Учительського слова» (1924-1926рр.), «Учителя» (1923-1927рр.) засвідчив, що з цієї теми вміщено низку статей, закликів, рецензій тощо.

3 серпня 1926р «Освітня комісія» товариства ВПУВ винесла постанову з питання пропаганди української літератури для дітей. Крім цього, дирекція ВПУВ неодноразово зверталася до шкільної влади про апробацію українських книжок до шкільних бібліотек, навіть українські видавництва з цією метою надіслали по два примірники дитячих видань інспектору Кабаровському, проте апробацію українських книжок польські чиновники затягували, натомість шкільні бібліотеки наводнювали літературою польською (Місяць книжки для молоді // Шлях навчання й виховання. – 1927. – ч.2. – с.1-4 – с.4).

У 90рр. ХІХст. покоління української дітвори краю виховувалося на «Дзвінку» - дитячому журналі, який мав справді український зміст, вміщував твори національного спрямування. Журнал виходив у Львові від 1890 до кінця 1914р. Почав видавати його В.Шухевич, а з 1892р. – УПТ.

Від 1923 до 1926р. за редакцією М.Таранька виходив ілюстрований журнал «Молода Україна», який був адресований в першу чергу учням старшого шкільного віку. Журнал містив