До запозичених французьких слів належать : prince , noble , government , royal , court , justice , sentence , siege ,religion , conscience, peinter

( н.-а.painter ) , tailor, miller, shepherd, art, colour, image, leysir ( н.-а.supper) та ін., які можна умовно розподілити на кілька семантичних сфер – державне управління, армія, релігія, міські ремесла, мистецтво, розваги .

Інколи французьке слово витісняло свій англійський синонім у іншу сферу значення .Наприклад ,д.-а. – “осінь” було заміщено іменником

autumn (від франц. automne ), але не зникло, а збереглося в англійській мові в значенні “урожай”. Звязок між цими поняттями існує .

Певні фонетичні явища спостерігалися при запозиченні слів французької мови, в яких вони зустрічалися .Відбувалася так звана субституція звуків: замість чужого французького звука підкладався найближчий до нього французький звук. Наприклад, [ ] окремі прошарки населення, які знали французьку мову ,вимовляли як слід ,решта замінили його, вимовляючи сполучення [ ] або дифтонгом [ ]. У слові nature могло звучати [ ], [ ] або [ ].

Французькі носові голосні замінювалися англійськими відповідно

неносовими [ ] in: instance , [ ] im :simple , [ ] en : offence, [ ] em :mention ,[ ] : abandon, [ ] [ ] oun, оwn : round ,

noun і т.ін.

У давньоанглійській мові був відсутній дифтонг oi ,у складі слів французького походження ( point , joint), адже не інувало звуків з яких би він розвинувся. Суперечливим залишається питання про те, наскільки великою була роль французької мови як щодо лексичних запозичень і зміни звуків, так і про можливості французького впливу на синтаксичну будову англійської мови. При цьому висловлювалися різноманітні точки зору. Деякі дослідники були схильні перебільшувати вплив французької мови у середньоанглійський період, забуваючи, що такого потужного впливу англійська мова зазнала лише б за тієї умови, якщо б основна маса англійського народу, яка визначала долю англійської мови, вільно володіла французькою. Головним чином таке перебільшеня стосується синтаксичних явищ.

ВИТІСНЕННЯ ЛАТИНІ.

Лондонський діалект XIV ст.знаменував собою ранній етап утворення національної мови . Усі інші територіальні діалекти поступово

перейшли на становище безписемних діалектів, усних говорів .Лондон цього періоду був значним торговим центром , куди стікалися люди найрізноманітніших професій, які розмовляли на різних діалектах. Тому така концетрація діалектів призвела до співіснування в лондонському діалекті різноманітних діалектних форм, як мовленнєвих, так і граматичних.

Однак існували ще інші пласти життя ( церковне і наукове ) ,де фунціонувала зовсім інша мова –латинь.

Питання щодо поширення національної мови у цій сфері було вирішене королем Генріхом VIII, який посварився із папою Климентом VII і почав насаджувати протестанство; особливого спротиву з боку духовенства не було. Реформація в Англії відбулася мирним шляхом. Всі церковні тексти були перекладені на англійську, богослужіння почали проводитися англійською.

Більш сладним шляхом відбувалося становлення англійської як мови

наукової літератури.

У 1531р. Т.Еліот зробив першу спробу створення наукової праці рідною мовою “The Governor” ( “Наставник”). Це було свідоме намагання довести, що й англійською можна писати на серйозні теми. На той час англійська мова була сильно засмічена латинськими запозиченнями.

Поети XV cт. “прикрашали” свій текст англійськими латинізмами без найменшої потреби. Для авторів, які наважилися писати трактати англійською, труднощі були досить реальними: англійська не мала спеціальної термінології . Еліот вирішив це питання своєрідним чином :

він увів латинське слово в англійській формі (напр, maturity – лат. maturitas ) і потім дав детальне витлумачення цього терміну.

Непотрібні латинізми викликали протест прибічників гарного стилю, які виступали з позицій пуризму проти засмічення мови іноземними словами. Прихильники латині намагалися зберегти кастовість науки і релігії: використання рідної мови як для наукових праць, так і для ведення теологічних диспутів відкривало широкі можливості для ознайомлення непосвячених з дискутованими питаннями, що, з точки зору представників схоластичного світобачення, було цілком небажаним .

Кінець XV ст.був епохою великих географічних відкриттів, але розширення відомого європейцям світу сприяло створенню необхідних практичних посібників з астрономії і математики.

Протягом XVI ст.латинь була повністю витіснена з усіх сфер її функціонування. По-суті, латинь була переможена шляхом запозичення термінів із латині. Так, в англійській мові серед серед 20-ти тисяч найуживаніших слів близько 10400-латинського походження.

Дієслова I дієвідміни латинської мови на –are, як правило запозичувалися у формі основи супіну :aggravate, irritate, locate, narrate, separate. Дієслова ІІІ дієвідміни запозичувалися у формі супіну також: attribute, constitute, affect(afficio), collect(colligo). Були запозичені прислівники на –ent,-ant, які в англійській є прикметниками :arrogant,

dependent, evident, patient; окремі із них у подальшому субстантивувалися:

acciedent, orient. У більшості випадків складно визначити яким шляхом відбувалися запозичення :багато із запозичених слів були уже раніше запозичені французькою мовою із латині ,і можливо ,що частина їх потрапила в англійську через французьку.

Латинська лексика запозичувалася у переважній більшості випадків не ізольовано, а у вигляді словотворчих гнізд. Ці гнізда утворили співвідносні словотворчі ряди, в які частково увійшли і романські слова, раніше запозичені з французької: attentive-attention, demonstrative-

demonstration, obedient-obedience.

Поступово в англійській мові XVI-XVII ст. склався значний