.

ЗАПОЗИЧЕННЯ XVII-XVIII.

В епоху Реставрації англійською мовою була запозичена відносно не велика кількість французьких слів. Вони вирізняються тим, що зберегли вимову і наголос, наближені до французької. Так голосні і приголосні звучать близько до французької в словах: machine [ ], chemise [ ];

t не вимовляється у словах ballet [ ],bouquet [ ],buffet [ ].

Більша частина цих слів належить до рідко вживаної лексики, але такі слова, як machine, ballet, набули широкого вжитку. Значна кількість запозичених із французької мови слів є словами латинського походження.

У звязку із розширенням торгівлі і культурних звязків XVII-XVIII ст., англійською мовою були запозичені слова з ряду мов, наприклад італійської, іспанської, голандської. Траплялися арабські запозичення через іспанську та інші мови. З італійської в основному були запозичені слова, які стосувалися образотворчого мистецтва, музики, театру. Напрликлад, andante, libretto, duet, violin, opera, cameo, fresco, stucco, studio, а також ряду слів, що стосуються інших сфер життя (gondola, spaghetti, balcony, bankrupt, macoroni, medico), які належать до різних галузей культурної і громадської діяльності. До іспанських запозичень належать: armada, tomato, canyon, cigar, guerilla, hurricane, mosquito, potato, cocoa, quinine, tobacco, negro ,tornado, comrade, dispatch,

sherry. З голандської прийшли слова, повязані з мореплавством і живописом: buoy, reef, skipper, yacht; easel, to etch, landscape. З португальської: tank, verandah, castle, cobra, emu.

У той же час в англійській появляються слова, які відображали експансію в Новий Світ,-слова,запозичені з мов північно-американських індійців: canoe, wigwam, toboggan, moccasin, squaw, bungalo, jungle та ін.

В подальшому коло мов, з яких поступали запозичення в англійську,

продовжувало розширюватися. У цьому звязку слід назвати російську, німецьку, польську, мови країн Близького Сходу, мови Індії, Австралії.

У XVII-XVIII ст.почалося наукове вивчення мови. В газетах і журналах різних політичних та літературних напрямків обговорювалися питання граматики, лексики, стилю, орфографії англійської мови.

Основними проблемами у мові цього періоду були: усунення розходження між вимовою і правописом, створення уніфікованої граматики та упорядкування словникового складу і його вживання. Мова

XVII-XVIII ст.характеризується більш послідовним вживанням граматичних правил, які склалися на той час. Письмові памятки свідчать,

що всі основні риси граматичної будови, властиві сучасній мові, в такій самій мірі були властиві й мові того часу.

Колоніальна експансія Англії мала істотний вплив на словниковий склад англійської мови. У мові почали зустрічатися слова, запозичені майже з усіх мов.

НАЦІОНАЛЬНА МОВА.

До кінця XVI ст.англійська мова як національна вже остаточно скла-

лася. Весь процес відбувався одночасно із утворенням нації. У той час як мова народності представлена тільки в діалектах, жодна із яких не функціонує за межами своєї території, національна мова обслуговує всю

країну; вона надтериторіальна. Національна мова охоплює всі сфери, повязані із писемністю: державну документацію, наукову і художню літературу. У сфері усного вживання національна мова функціонує в усіх державних закладах і є мовою повсякденного спілкування освічених верств населення, особливо людей котрі живуть у столиці і дооколичних областях. У більш віддалених місцях національна мова зазнала певного впливу місцевих діалектів-утворюється місцева усна норма, Regional Standard, як назвав цей різновид Г.С.Вайльд. Модифікуючись і вбираючи

націоналіні діалекти, поступово національна мова все розширюється. Однак діалекти продовжують існувати в усній формі і в наш час.

Деякі дослідники XIX ст.були схильні надзвичайно високо розцінювати роль Чосера у створенні англійської національної мови.

Вони вважали, що Чосер вперше обєднав у єдине ціле різні елементи і таким чином дав початок національній мові. Така думка, як показали подальші дослідження дещо перебільшена. Заслуга Чосера полягає тільки в майстерному використанні лондонського діалекту, а не в створенні його.

Д.Чосер-видатний англійський поет дошекспірівського часу (1340-1400) народився і мешкав у Лондоні. Його твори “Canterbury Tales”, “А Legend of Good Women” та ін.переписувалися у багатьох екземплярах і розповсюджувалися країною. Очевидно це сприяло поширенню письмової форми лондонського діалекту у національну мову. Все відбувалося вочевидь під тиском політичних, економічних і соціальних факторів. Не менш важливу, а можливо більшу роль відіграв у своїй творчості Д.Вікліф, автор перекладу Біблії на англійську мову. Його переклад Біблії був розповсюджений у різних кінцях Англії серед різноманітних суспільних верств-ремісників, купців, дрібного духовества,

і, очевидно, менше серед аристократії.

Отже, лондонський діалект вбирав різні форми, і вони співіснували.

Оскільки ще не було поняття мовної норми,-була традиція, яка не змогла зняти багатоваріантності слововживання англійців.

XV ст.було періодом великих змін у державному устрої Англії. Після війни 1455-1485рр. розпочала своє існування абсолютна монархія дистанії Тюдорів.-Абсолютизм сприяв децентралізації як державних установ, так і інших. У цей час виникає книгодрукування, винайдене

Йоаном Гутенбергом у Німеччині (1438р.). Першодрукарем в Англії був

У.Кекстон із Кенту. Першу книгу англійською мовою він надрукував на материку 1475р.,вона називалася “The Recuyell of Histories of Troy.” У 1976 р.Кекстон повернувся на батьківщину з Нідерландів, де і познайомився з винаходом книгодруку раніше, а через рік видрукував першу книгу на національному грунті “The Dictes and Sayings of Philosophers”. Поняття норми як такої ще не існувало. Тому цікаво, що Кекстон звернувся до принцеси Маргарити із проханням перечитати рукопис. У передмові до однієї із своїх книжок Кекстон згадав, що Маргарита, сестра короля, зробила йому кілька зауважень з приводу мови, але не зазначено яких саме.

Таким чином, вже перед першим англійським друкарем постало питання про правильність і неправильність мови, яке у наш час