Внаслідок фонетичних змін, що відбулися у мові XV-XVIIст., розходження між написанням та вимовою дедалі збільшувалося.

В основу сучасної орфографії, яка становить найбільші труднощі при вивченні англійської мови, була покладена орфографія першодрукаря Кестона, незважаючи на її часткову непридатність до вимови вже в XVI ст. Численні спроби нормалізації орфографії та пристосування її до реальної вимови не увінчалися успіхом як у мові XVI-XVII ст., так і сучасній англійській мові.

З ліквідацією феодалізму і утвердженням капіталістичного ладу в багатьох країнах Європи утворилися держави та нації, які характеризуються наявністю загальнонаціональної мови, що є однією з ознак нації. Внаслідок розвитку торгівлі і промисловості, утворення цетралізованої влади, росту та розвитку літератури, появи друкарства тощо загальнонаціональні мови, що часто утворювалися на основі окремих діалектів, підкоряли собі інші діалекти та говірки, перетворюючись у національні літературні мови.

Діалектом, що ліг в основу англійської національної мови, був лондонський діалект, який сполучав у собі особливості центрального

(східного) діалекту з деякими особливостями південного та кентського, при перевазі першого діалекту, тобто центрального.

Національна мова Англії, починаючи від XVI і закінчуючи XXI ст., характеризується: неузгоджуваністю прикметників з іменниками в числі, тобто загальною незмінюваністю прикментників, окрім давніх змін за ступенями порівняння ; майже повним розпадом системи дієслова з чергуваннями; розвитком форм Continuous, а також Perfect Continuous ;

сталим порядком членів речення, в якому допускалися лише окремі відхилення задля стилістичного забарвлення мовлення ; значним попвненням словникового складу мови новими словами, різними засобами словотворення за допомогою запозичених французьких і латинських афіксів, скорочення багатоскладових слів і т.ін.; проявом великої кількості книжних латинських слів французького походження, які зберегли своє французьке написання і вимову; особливою системою приголосних фонем, які виникли в результаті “зсуву” голосних і ряду інших змін у системі голосних; особливою системою приголосних фонем,

з яких слід відзначити виникнення дзвінких щілинних [ ], [ ] і [ ] в ненаголошеному складі.

Англійська мова значно змінилася впродовж своєї історії, тим не менше її граматична будова і словниковий склад продовжують зберігати риси мови германської групи, хоча трапляється чимало іншомовних запозичень.

ПРОБЛЕМИ НОРМИ.

Нормативність (тобто цілий комплекс питань, повязаних з відношенням мовних фактів до певної системи норм) є однією з цетральних проблем будь-якої мови. У лексикографії ця проблема постає особливо гостро внаслідок багатоаспекності і складності, а вирішується

шляхом порівняння і аналізу її результатів вирішення у багатьох інших країнах і територіях. У 60-х рр. XVIст.у Франції вперше виникла думка про те, що рідна мова мусить викладатись в школі разом з іншими шкільними дисциплінами. Ця думка привернула увагу прогресивних верств англійського суспільства, а наприкінці XVI або й на поч.XVII ст. англійську починають викладати у школах.

Все гостріше і гостріше відчувалась необхідність у створенні норми,

яка дозволяла б відрізняти “правильне” від “непривального” в мові. 1589р. Д.Путтенгем в книзі “Мистецтво англійської поезії” пише про те, що взірцевим слід вважати мову двору, Лондона та його найближчих околиць. Однак ця вказівка сама, по-суті, досить конкретна, не вирішувала проблеми, оскільки в національній мові були варіанти як у вимові й граматичних формах, так і у виборі лексики. XVII-XVIII ст. відзначені розвитком діяльності орфоепістів, які намагалися описати правила вимови, граматистів, які намагалися описати граматичну будову і правильне вживання, та лексикографів. Разом із ними питання мови обговорюються й в інших широких колах освічених людей.

На поч.XVII cт. у Франції була створена Академія Наук, діяльність якої була зосереджена виключно на питаннях мови і літератури. В епоху створення Академії припускалося видання граматики, риторики і словника; фактично був лише видрукуваний словник, дуже чітко зорієнтований на мову двору і французької аристократії. Однак сама думка про створення установи, яка була б вищим авторитетом у питаннях мови, сприяла великому зацікавленню цими проблемами в Англії.

У XVII ст.наполегливо звачать думки щодо створення Академії, котра б займалася питаннями проблеми мови і вказівки котрої мали б обовязковість закону. Збереглися кілька проектів організації такої Академії, однак жоден із них не був реалізований внаслідок подій, повязаних із буржуазною революцією в Англії. Проблеми мови були відкладені, а діяльність орфоепістів, граматистів і лексикографів надовго виявилася марною.

Ще в XVI ст. внаслідок латинського впливу постала проблема лексичного відбору. Англійська мова надто засмічена латинізмами потребувала певних корекцій. Пуристичний рух окрім позитивної бортьби за чистоту мови без так званих “чорнильних термінів”, дещо стримував розвиток національної мови. Почали звявлятися словники, а далі й керівництва з англійської , а також французької мов. На початку новоанглійського періоду у мові відбулося багто фонетичних змін, які посилили розрив між вимовою і написанням. Це насамперед зникнення ненаголошених голосних ( sone son, loven love, lokede looked). Питання орфографії стало актуальним вже XVI ст., а особливо у XVII ст. появлялися спроби реформувати її. Результати спроб були занадто обмеженими : рух за створення нової орфографічної системи призвів лише до фіксації відомих написань. Так ,наприклад, якщо раніше слово книга можна було писати: booc,boc, book , boock ,boke, і т.ін., то тепер впроваджувалася єдина