Визнаючи суспільних характер мови, слід зазначити, що в мові є чимало такого, що пов’язує її з біологічними і психічними явищами. Так, скажімо, на відміну від інших приматів тільки людина має мовний ген, тобто природну схильність і здатність до оволодіння мовою. У мовленні окремих людей відображені їх психічні особливості, а в загальнонаціональній мові – психічний склад нації, її менталітет.

Про те, що мова є явищем суспільним засвідчують її функції. Так, основними функціями мови є комунікативна і мислетворча, які мають виразний соціальний характер.

Комунікативна функція (від лат. cummunicatio спілкування) – функція спілкування. Мова і створена для того щоб спілкуватися, а спілкування можливе лиш в суспільстві. Що правда, існують й інші комунікативні засоби, наприклад, жести і міміка. У мовознавстві існує думка, що спочатку люди спілкувалися за допомогою жестів і міміки, і лише згодом – звуковою мовою. Як доказ комунікативної придатності жестів та міміки можна навести пантоміму. У театрі пантоміми та балетному спектаклі, де пантоміма відіграє значну роль, глядачам зрозумілі діалоги дійових осіб і всі колізії подій. Однак у звичайному людському спілкуванні жести і міміка є лиш допоміжними, супровідними щодо звукової мови засобами. Допоміжними засобами спілкування можна якоюсь мірою назвати музику й живопис, проте якими б досконалими вони не були, замінити мову не можуть. У кожної людини музика й живопис викликають свої враження, почуття, думки. А от спілкуючись за допомогою мови, всі люди приблизно однаково розуміють висловлене. Тому-то мову вважають найважливішим засобом людського спілкування. До того ж комунікативну функцію виконує не тільки звукове мовлення, а й написані чи надруковані тексти.

Мислетворча функція мови – функція формування й формулювання думки. Мислення (думка) не тільки виражається словом, але й здійснюється в ньому. Не випадково один з найвидатніших мовознавців ХІХ ст.. Румбольдт назвав мову “океаном, який творить думку”.

Яка із названих двох функцій є головнішою? Одні вчені вважають, що найголовнішою функцією є комунікативна, інші – функція мислення. Обидві функції дуже тісно пов’язані між собою: для того, щоб спілкуватися потрібно мислити й уміти передавати свої думки за допомогою мовних засобів.

Усі інші функції мови, про які йдеться в мовознавській літературі, похідні від головних бо є ніби уточненням, детальною видовою класифікацією їх. Так, з комунікативною функцією пов’язані такі функції: фактична (від грец. рhatos “розказані”) тобто контактоустановлювана; репрезентативна (від франц. representation “представництво”) - функція позначення світу речей; емотивна – функція вираження почуттів, емоцій; експресивна (від лат. Expression “вираження”) – функція самовираження, створення образу мовця, автора; волюнтативна (від лат. voluntas “воле”) – функція волевиявлення; прагматична (від грец. pragma “дія”) – функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого; естетична (від грец. Aistaetikos “такий, що стосується чуттєвого сприйняття”) – функція вираження прекрасного, виховання естетичного смаку; метамовна (від грец. meta); у сучасній термінології вживається для позначення таких систем, які використовують для дослідження чи опису інших систем) – функція використання мови, для опису іншої мови, тобто спеціальної наукової мови (метамова фізики, хімії, кібернетики, логіки).

Із мислетворчою функцією пов’язані конгітативна (від лат. Cognitus “звання, пізнання”), або гносеологічна (від грец. gnosis “знання, пізнання”), тобто пізнавальна й акумулятивна (від латин. accumulatio “нагромадження”) функції. Мислячи з допомогою мови, людина пізнає найколишній світ, нагромаджує (акумулює) знання про нього. Мова зберігає всі інтелектуальні здобутки попередніх поколінь, фіксує досвід предків. Так, зокрема у словнику відображено результати розумової діяльності людства, класифікований і систематизований весь навколишній світ. Мова часто підказує людині як чинити в тому чи іншому випадку, що, наприклад, засвідчують усталені мовні звороти – фразеологізми: не знаючи броду, не лізь у воду; Сім раз відмір, один відріж, тощо. Засвоюючи мову людина засвоює знання про світ, що значно скорочує і спрощує шлях пізнання, оберігає людину від зайвих помилок.

Деякі часткові функції, наприклад, інформативна, або референтна (від лат. reverens “такий”, що повідомляє”) пов’язані з обома головними. Інформація спершу осмислюється (формується, формулюється), а відтак передається.

Усі функції, як правило реалізуються не ізольовано, а в різноманітних поєднаннях, бо кожне висловлювання здебільшого є багатофункціональним. У кінцевому результаті всі функції працюють на комунікацію, в цьому сенсі комунікативну функцію якоюсь мірою можна вважати провідною.

Функції мови не на сплутувати з функціями мовних одиниць (фонем, морфем, лексем, речень), про які йтиметься у відповідних розділах.

Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебуває в тісному зв’язку з суспільством. Цей зв’язок є обопільним. З одного боку, мова створюється і розвивається суспільством, з іншого – без мови не було б суспільства. Суспільство обслуговують крім мови й інші явища – наука, техніка, ідеологія, культура, релігія тощо, однак мова виокремлюється з усіх суспільних явищ, бо вона обслуговує всі без винятку сторони життя і діяльності людини. Якщо, скажімо, ідеологія обслуговує певні суспільні класи, релігія – окремі групи людей, то мова - всі сфери соціуму як функціонального організму. Навіть трудова діяльність не могла б здійснюватися без мови.

Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. Так, зокрема, в мові відображається соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, статева). На стан мови впливають демографічні процеси (зміни в чисельності населення, у співвідношенні жителів міста й села, міграційні процеси тощо), рівень загальної освіти народу, розвиток науки, створення державності тощо. Суспільство також може свідомо впливати на розвиток мови. Свідомий вплив суспільства на мову (цілеспрямовані урядові заходи) називають мовною політикою. Від цієї політики залежить