між метафорою та аналогією нема різких відмінностей. А тому і результати, отримані стосовно внутрішньої структури аналогій, можуть використовуватися і для розгляду структури метафори.
Виділяють наступні характеристики аналогій:
а) визначеність базової системи;
б) ясність;
в) насиченість (число перенесених предикатів);
г) величина охоплення.
Ідея В. Гертнера про аналогові перенесення як зіставлення на основі вище вказаних характеристик розвивалася у декількох напрямках.
По-перше, була запропонована версія семантичного перенесення, по-друге, було проведено психологічні експерименти з метою виявлення особливостей формування метафор у дитячому віці.
І нарешті, варто відмітити, що ототожнення метафори з аналогією ніби понижує її вартісність. Адже, ми бачимо в ній не лише перенесення інформації, але й певні образно-асоціативні компоненти.
§2 Розуміння метафори: психологічні моделі.
Можна виділити дві тенденції в аналізі психологічних аспектів метафори. В рамках першої – основну увагу приділялося тому, як і завдяки чому ми розуміємо метафору.В рамках другої увага приділяється створенню психологічних моделей інтерпретації метафори. В основі одцієї із перших таких моделей – гіпотеза про вирішальну роль буквального значення.
Відповідно, у цій моделі виділяються три етапи обробки небуквального метафоричного виразу. На першому етапі встановлюється буквальне значення; на другому – це значення співвідноситься з контекстом; а на третьому етапі відбувається пошук небуквального,метафоричного значення. Таким чином, інтерпретація метафор розглядається у вигляді багаторівневого семонтичного висновку.
Прийняття вказаної моделі передбачає, щообробка метафор потребуватиме більшої кількості зусиль і часу.
Оріентуючись на це, Х. Кларк та П. Люсі в 70-ті роки дійсно отримали експериментальні дані, які свідчили про різну кількість часу для обробки даних.
У початкових експериментах даних вчених детально не розглядалася роль контексту при визначенні необхідного на обробку даних часу. Згодом виявилося, що при достатній контекстуальній підтримці на обробку метафор витрачається небільше часу, ніж на обробку буквальних виразів
При обробці буквальних та небуквальних виразів діють одні і ті ж психологічні механізми:
1) наявні відмінності у часі обробки пов’язані не з типом виразів, а з об’ємом задіяних знань;
2) контекст виступає певним обмежувачем в процесі метафоричного перенесення, тим самим, різко звужуючи сферу можливих семантичних характеристик.
Особливе місце в психологічних дослідженнях метафори займає підхід, що розглядає її як неподільну єдність вербального і образно-асоціативного. Так, на думку А. Павіо метафора є наслідком взаємодії образної та вербальної систем.
§3. Концептуальні основи метафори.
Досі нема єдності ні в питанні механізму метафоричного перенесення, ні відносно критеріїв виділення сематичних характеристик. Невизначеною залишається фундаментальна проблема – чи є метафора мовним, дискурсивним чи концептуальним утворенням?
На даний час найпоширенішою є думка про мовну природу метафори.
Е. Кіттей поділяє думку Дж. Лакоффа і М. Джонсона відносно того, що метафори існують не лише в мові, але й у танцях, музиці тощо. На думку вченої, лише мова структурує та організовує концептуальну (ментальну) систему людини. Тому, вивчення будь-яких характеристик метафори можливе через мову і значення.
Проте, ще у 20-ті роки були сформульовані інші гіпотези, що експериментально підтвердилися лише недавно. Отримані дані засвідчують існування великого впливу з боку культурного середовища. Якщо це дійсно так, то вивчення лише мови не може дати нам повних відомостей про метафору.
Тому, доцільно буде розглядати метафору не лише як мовний, але як концептуальний феномен. Цей висновок здається більш обгрунтованим, якщо враховувати, що репрезентація метафори здійснюється на двох принципово відмінних рівнях – пропозиціальному і образно-асоціативному.
Складність полягає у тому, що метафороутворення пояснюється при допомозі різних моделей і понять, відповідно до кожного рівня.
Сама процедура метафороутворення здійснюється в рамках взаємодії вербально-образних комплексів, а не лише семактичних полів чи значень. Але це вже один з найновіших етапів дослідження метафори.
Отож, можна підсумувати, що метафори розрізняються своїми “дотеоретичними” базами і кінцевими результатами.
§4. Аксіологічний аспект метафори.
“ Можливість виникнення оцінного змісту при метафоризації пов’язана із самою природою метафори. Метафора створюється шляхом предикації основному суб’єкту ознак допоміжного суб’єкта”3.
Зв’язок метафори і оцінки “добре-погано” далеко неоднозначний. Серед метафоричних виразів немало тих, які не містять позитивної чи негативної оцінки, що є одним з основних критеріїв виділення оцінного змісту. Лише звернення безпосередньо до контексту дає змогу характеризувати метафоричні конструкції зі знаком “+”/ “-“.
Оцінні прикметники, що включають у свій склад дескриптивні семи, легко набувають метафоричного змісту. Перенесення ознаки з об’єктів фізичного світу та інші об’єкти становлять один із основних засобів метафоризації: “біла тканина” і “біла паляниця”; “сонячний день” і “сонячна кутя”. Прикметники, що характеризують предметні об’єкти за фізичними властивостями, самі по собі не містять оціночного змісту.
Очевидно, що метафоричні концепти прикметників оцінки зорієнтовані на норму. Є.М. Вольф зазначає, що якісні ознакі, зокрема оцінні,можна розташувати за кваліфікаційною шкалою, причому протиставні ознаки – світлий/темний, широкий/вузький тощо – перебувають на протилежних кінцях шкали і розділені зоною норми. Норма передбачає рівновагу ознак, які роташовані на шкалі і співвідносяться зі стереотипними уявленнями про середню кількість ознаки, яку повинен мати даний об’єкт.4
Оцінні концепти, що актуалізуються вметафорах, виявляються в різних семантичних зонах. У ряді метафор оцінний зміст пов’язаний з:
поняттями емоцій (сердитий/радий);
звуковими поняттями (тихо/шумно);
поняттям кольору (білий,сивий, сріблястий).
__________________
3 Арутюнова Н.Д. Лингвистика и поетика. – М., 1979. – с.147-173
4 Вольф Е.М. Метафора в языке и тексте. – М., 1988. – с. 52-64
Слід відзначити, що метафоричний концепт дає лише основу для оцінного переосмислення: оцінного змісту набуває не сам пиркметник, а іменна група, до складу якої він входить.
Нерідко в метафорі іменник виступає з оцінним значенням, при цьому прикметник слугує своєрідним інтенсифікатором, посилаючи оцінку сему означеного.
Інший вид метафоричних утворень становлять структури з дискриптивними дієсловами, що за словами Р.Д,