Слова-символи, як категорія мови

Зміст

Розділ І. Символ як категорія мислення й мови

1.1. Проблеми вивчення словесної символіки.

1.2. Лінгвістична інтерпретація символів.

1.3. Деякі символіко-міфологічні аспекти поетичного мислення Т.Г.Шевченка.

Розділ ІІ. Семантична структура слів-символів

2.1. Архетипні слова-символи.

2.2. Словесні символи-міфологеми.

2.3. Біблійні слова-символи.

2.4. Космогонічні слова-символи.

2.5. Довкілля в словах-символах.

2.6. Символізація назв явищ природи.

2.7. Рослинні слова-символи.

2.8. Орнітологічні слова-символи.

2.9. Інші слова-символи.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

До національно-духовних скарбів народу належить мова, в якій знаходить своє відображення його світобачення, психіка, спосіб життя, традицій, культура, обряди й вірування, усе те, що відтворює народну душу, визначає національний менталітет. У багатстві слів і сполучень, стійких виразів і зв'язних текстів яскраво виявляють себе ті елементи значень, форм і функцій, котрі з більшою повнотою і силою передають цей народний дух, - національно-культурні мовні компоненти.

У системі образно-метафоричних мовник засобів, побудованих на національно-культурній традиції, значне місце відводиться серіям словесним символів, що своїм концептуальним змістом відбивають різноманітні сторони життя, особливості національного бачення дійсності, образного осмислення "картини світу".

Словесний символ лише умовно передає відношення між означуваним і тим, чим він означується, або відповідає тільки одному означуваному, отож мотивує своє значення не шляхом переносу (точніше, передовсім не через нього), а через фонові знання, мовні преспозиції. Категорія символу виявляє свій зміст і наповнення завдяки активній дії багатьох власне мовних і головне - позамовних чинників, що визначають його розуміння всіма членами даного соціуму.

Архетипні символи, що виражають значення, спільні для великої частини людності, одержують властиві їм риси через подібність природи, психіки людини, однак і вони орієнтовані на певну спільноту. Образ-ідея, що його передає символ, часто-густо набуває яскраво вираженого національного характеру; а відтак саме в символах відбивається національна специфіка мови. Словесна символіка, зрештою, виступає важливим чинником творення картини світу; навіть індивідуальні символи, характерні для художньо-творчого осмислення дійсності, звичайно, зумовлені для художньо-творчого осмислення дійсності, звичайно, зумовлені особливостями національного мовного типу, мовної особистості.

Перехід від архетипного слова-символу до власне національного стосовно даного етносу відбувається шляхом складних семантичних трансформацій, зумовлених образно-значеннєвим переносом на ґрунті певної етнокультури, з опорою на прагматичні чинники, національно орієнтований набір пресупозицій. Показати ці процеси освоєння національно-мовних символів означає водночас з'ясувати природу виникнення й функціонування символіки як мовносеміотичного явища, місця символів у сферах національного, загальнопоетичного, індивідуального світобачення. Такий підхід тим більш доцільний, що символи можуть визначати поведінкові стандарти, стереотипні рішення людей, що належать визначати поведінкові стандарти, стереотипні рішення людей, що належать до даного соціуму. Скажімо, національні, державні символи українців - тризуб, синьо-жовтий прапор - знаходять словесне вираження, що зрештою, впливає на колективну свідомість.

Атрибут влади гетьмана - булава - через слово, приповідку стає символом могутності, високого змісту, мети життя: Як буде слава, то буде й булава.

Формування й розвиток власне національної словесної символіки йде різними, часом досить складними шляхами. Погоджуючись із тим, що назва символу рідко коли визначається безпосередньо умоглядною діяльністю людини, не можна не бачити глибинних семантичних зв'язків між творенням образу-символу шляхом усвідомлення співвідношення між первісним предметом, якому в народній уяві надається та чи інша символічна функція, і словом-символом, що сприймається як мовне втілення певних узагальнених ознак.

Образно-символічного змісту набувають передовсім назви на позначення явищ і предметів повсякденного життя, що відбивають прикмети навколишнього середовища, побуту, культури, а зрештою, і самий світогляд, спосіб мислення українця. Образно-символічне значення передають слова, пов'язані з народними уявленнями про добро і зло, гідність і підлість, інші морально-етичні норми. Звідси виразні оцінно-конотативні нашарування, властиві більшості словесних символів. Показово, що носіями відповідних символічних категорій нерідко виступають назви не абстрактних понять, а реалій, що повсякчас супроводжують людину. Частина слів-символів несе на собі помітний відбиток народнопоетичної традиції, що йде переважно від української народної пісні, історичної думи, а підґрунтям має світобачення, світосприймання українців. Символічне значення може бути прихованим, менш помітним, але загальний зміст, загальна символічна мотивація полісемічного слова найчастіше зберігається, виявляючи ті самі ознаки, що йдуть від символу. Слово-символ здебільшого зберігає спільні семантичні показники з однозвучною лексемою несимволічного наповнення, не втрачає зв'язків із її прямим значенням, тому підстав для визначення амонімічності слова-символу і слова-несимволу, очевидно, немає.

З іншого боку, частина слів-символів яскраво виявляє своє національнозумовлене образне значення саме в контекстному оточенні, в складі фіксованихмовних стереотипів.

У дослідженні української словесної символіки нашим завданням є висвітлення кола проблем щодо інтерпретації слова-символу у власне лігвістичному, насамперед, аспекті та ін.; визначення семантичного поля слів-символів, характерних ознак словесної символіки; виділення найбільш поширених угрупувань словесних символів; проаналізувати особливості сполучуваності слів-символів, передовсім у художньому тексті. Матеріалом дослідження послугували виборки з української художньої літератури, записів усної народної творчої, словників української мови.

В своєму дослідженні буду розглядати семантичну структуру слів-символів у творчості Т.Шевченка.

Ім'я Т.Шевченка - це символ національної єдності. твори його, органічно ввійшовши у складні процеси української культури, стали одним з найважливіших чинників формування національної самосвідомості. З іменем Т.Шевченка вростали в життя все нові й нові покоління, а його "Кобзар" став священною книгою для кожного українця. Ім'я Т.Шевченка стало найпопулярнішим в усіх кінцях української землі, поступово перетворюючись у символ національної єдності, виконуючи роль каталізатора національної свідомості.

Нині Шевченкове слово із запилених "тайників" рветься на волю і воно повинно постати перед нам таким, яким воно є, без прикрас і без підтягування до будь-яких формул, навіть найвищого, найблагороднішого сенсу.

Є якийсь величний символ і обітниця в тім, що