Поняттям "символ" називаємо умовний знак на позначення суті якогось явища, предмета і ін. Це фігуральне поняття імпліцитно несе в собі інформацію про порівняння чогось із чимось, виступаючи тропом, тотемо, який у контексті літературного твору тоже поставати образом, що є протилежністю натуралістичній приземленості. При цьому на місце враженню та відчуттю приходить узагальнення як реалізація суб’єктивних відносин поза світом людей. Символ є межею емоції поняття образу, його максимальним ступенем узагальнення в процесі апробації та універсалізації змісту в мовленнєвих контекстах і поза ними, що спричинює його іконізацію у вигляді містичного феномена, повір'я, тотема.

Мрії, картини, певні комплекси почуттів Шевченкових балад - це загальноприйняті романтичною традицією прийоми для відтворення філософських аспектів світоспоглядання. Символізація у баладах Т.Шевченка - це репрезентант романтичного способу відображення в конкретно-реалістичній розповіді. Для авторської манери письма характерні емоційність, поетичність, метафоричність, глибокий ліризм.

Символи у Т.Шевченка - це естетичні центри художньої системи твору. Дівочу долю "потоптаного цвіту" поет змалював у баладах "Причинна", "Тополя", "Утоплена", "Лілея", "Русалка". Глибина передачі почуттів у таких творах досягається трансформацією фольклорної поетики, варіативним розгалуженням символіки. У Т.Шевченка народні символи служать "засобом узагальнення й емоційного вираження конкретних людських почуттів, думок, настроїв, складних психологічних процесів". Образи-символи утворюють парадигму романтичної умовності твору. Глибоке відчуття життя, обізнаність з усною творчістю, віруваннями та повір'ями допомогли поетові художньо інтерпретувати народну демонологію. Образи русалок - образи нижчої міфології, де естетичне переважає над марновірним. І завдяки цьому розповідь стає драматично напруженою, художньо виразною, насиченою.

В естетиці Т.Шевченка присутній образ руху. Герої подані в постійному русі, як правило, в русі-прагненні: чи то дочекатися свого милого, а він теж поспішає на зустріч ("Причинка"), діждатися матері ("Русалка"), чи то вихопити своє щастя, визволивши "брата" Катерини ("У тієї Катерини"); чи то у русі - осмисленні того, що вже сталося ("Лілея"). Герої балад приречені, бо джерело їхнього руху знищене, а відтак вони не мають майбутнього. Отже, традиційна для жанру балади смерть - логічне завершення життя - руху: прагнень, сподівань...

Таким чином, реально-життєві та фантастично-фольклорні елементи в творах Т.Шевченка тісно переплетені. Поетика творів побудована на порівняннях і символах, які сконцентрували в собі енергію авторської концепції. Символ має асоціативну силу, що потенційно з'єднує образи й емоції як семіотичні елементи.

Символи - це свого роду домінантні образи, а домінантні образи - це символи, архетипи, які мають свою історію, походження, генезу, що сягає у сиву давнину. Кожний художник у процесі творчості накопичує певний "банк образів", або домінантних образів. Усі вони мають відчутний зв'язок з древніми першоелементами, архетипами.

Досить розмаїта у Шевченковій творчості символіка різних кольорів. У невеликому тексті різні барви виконують певні функції: беруть участь у створенні пейзажу, стають основою метафори, асоціюються з усталеними образами народної творчості, наприклад:

За сонцем хмаронька пливе,

Червоні поли розстилає

І сонце спатоньки зове

У синє море: покриває

Роевою пеленою ...

Розстилає туман сивий ...

Кольори у міфології й культових обрядах - не випадкові, вони відіграють певну роль: визначають окремі предмети, наприклад, молоко - це білий колір, земля - символ чорного, небо - синій колір, рослини - зелений. Шевченко широко використовує саме таку регламентацію кольорів, особливо для визначення синього й зеленого.

Усі домінуючі образи в поетиці Шевченка - поліфункціональні й полісемантичні. Не можна розглядати на різних рівнях: лексичному, синтаксичному, ритмо-мелодійному, зображувально-виражальному, в системі тропів, як елемент композиції, як художню деталь.

Т.Шевченко загострив до прозорої ясності й глибини кожне слово, з кожного зробив силою свого таланту художній образ великої ваги, надав йому в контексті творів особливої неповторної краси. Образи-домінанти сприяють вічному діалогові між нами, читачами, й великим митцем, від чого маємо неповторну естетичну насолоду.

Слід ще сказати, що Шевченко вдавався до засобів інтимізації. Найголовніші з них - вказівні займенники і звертання. Третім засобом інтимізації є символи, про які було сказано чимало. В свідомості кожного народу живуть певні поняття-символи. Ці поняття-символи інтимно входили у Шевченкове поетичне бачення і багато в чому позначалася на словесно-образній структурі його творів.

Як уже було сказано, основним джерелом, з якого Шевченко черпав для своїх поезій пісенників мотивів, є фольклор. Уся Шевченкова творчість пройнята фольклорними мотивами. Можна навести сотні його поетичних рядків, що перегукуються з відповідними фольклорними. Тема взаємозв'язку Шевченкової музи з фольклорними джерелами невичерпна. Вона постає і при розгляді історичної лексики, і при встановленні спільності сюжетів балад і поем Шевченка з баладами й поемами інших слов'янських поетів. І все ж найголовніше в цій темі - це народнопоетичний символізм, який в принципі доступний кожному поетові, але, як свідчить історія розвитку літературної мови, використовується не завжди.

Розділ І. Символ як категорія мислення і мови

1.1. Проблеми вивчення символіки

Прагнення осмислити світ через систему образів-ідей, образів-символів має коріння у філософському мисленні раннього середньовіччя, зокрема в ідеалістичній концепції Платона. Вивчення символічних образів було в центрі уваги дослідників різних часів і народів, що витлумачували їх із різних позицій, за різними методологічними засадами, знаходячи водночас у явищі символізації все нові грані й особливості. У своїх конкретних спостереженнях над символами вчені здавна зверталися до язичницької міфотворчості, поглядів на світотворення, природні явища тощо.