Білим світом нудить...

... Без милого скрізь могила,

А серденько б’ється .

... А над самою водою

Верба похилилась;

Аж по воді розіслала

Зеленії віти,

А на вітах гойдаються

Нехрещені діти.

І над криницею верба

Нагнулася, як та журба

Далеко в самотній неволі..

Поетичний образ-символ верба широко вживається в народнопісенній творчості. Основні компоненти символічного значення – “злагода”, “згода”, “сум”, “печаль”, “чистота”, “дівочість”.

У давньоукраїнській міфології тополя виступає образ-тотемом. На її честь наприкінці весни проводилося свято, під час якого співали пісні вславляли її красу; тополю зображувала струнка дівчина, на підняті руки якої, вішали стрічки, хустки тощо.

В основі образу лежать уявлення про можливість перетворення дівчини в тополю; цей мотив неодноразово використовувався в народній поезії, в художній творчості, зокрема в баладі Т. Шевченка “Тополя”. Назва “Тополя” пов’язана не тільки з тим, що дівчина перетворилася на тополю, а передовсім тому, що тополя – незвичайний образ-символ, “символ дерева життя, символ добра і правди.”

Символіка самотності розкривається через сприйняття тополі мандрівниками степу – чумаком чи чабаном, через їхні роздуми про дерево-сироту. Важливим символом слугує тут і архетип чабана як посередника між природою і людьми.

Дівчина в баладі перетворилася на тополю, що є можливим за народним повір’ям про перенесення людської душі в рослину.

Таку пісню чорнобрива

В степу заспівала.

Зілля диво наробило –

Тополею стала.

Гнучка та висока тополя символізує красу дівочої вірності, ідею безсмертя кохання, цнотливість, жіноцтво:

... Рости, рости, тополенько,

все вгору та вгору!

Рости тонка та висока

До самої хмари...

А невістка посадила

Високу тополю...

У поезії Шевченка „Наймичка” знаходимо образ-порівняння:

У неділю вранці-рано

Поле крилося туманом;

У тумані на могилі,

Як тополя, похилилась

Молодиця молодая

Компоненти символічного значення – „дівоча краса”, „задума”, „цнотливість”.

Нелегко бути двом тополям поряд. Це добре видно в поезії Т.Шевченка „Коло гаю в чистім полі”. Вони весь час у хвилюванні: „одна одну хилить”, „мов борються”. Життя дерев схоже на доля України – тому й стала тополя національним символом.

Коло гаю в чистім полі,

На самій могилі,

Дві тополі високії

Одна одну хилить.

І без вітру гойдаються,

Мов борються в полі.

Ото сестри-чарівниці –

Отії тополі.

Образ дерева, що дає смачну й поживну ягоду, – вишні використовується на позначенні дівочої краси, ширше – ідилій, зокрема суспільного життя в Україні:

Згадаймо Шевченкове:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть...

„Садок вишневий” – високо сугестивний образ, який з легкої Шевченкової руки набув особливого місця в українській поетичні традиції. Чому ж образ „Вишневого садка” такий поетичний? Його чари присутні вже в народній пісенній творчості („у вишневому садочку” чекає козак дівчину). Вишня домінує в символічному рослинному комплексі. Вона репрезентує українське подвір’я, адже була традиція біля хати насаджувати вишні (вишневий садок). Вишня – дерево невеличке, має густу крону, цвіте біло й має гарний запах. В поезії Шевченка вона репрезентує село. Гудіння хрущів над вишнями – це прийом посилення конкретності образу вишневого садка. Хрущі освіжають цей образ, підсилюють його, не дають йому поетичним шаблоном. Основне ж функціональне призначення хрущів, які заповнюють ним вечірню тишу і створюють легкий музичний фон.

Якщо слова-символи верба, тополя потенційно містять у собі значеннєві компоненти „сум”, „задума” тощо, то Слово-символ вишня передає переважно позитиви – „краса”, „розквіт”, „здоров’я” і подібне.

Зрідка образ вишні може пов’язуватися із печаллю:

Дивлюсь, у темному садочку,

Під вишнею у холодочку,

Моя єдиная сестра!

Многострадалиця святая!

Мене, небога, виглядає.

Основні компоненти символічного значення – „краса”, „чарівність”, „розквіт”, „сум”; оцінка позитивна.

Образ-символ дуб пов’язаний з давніми віруваннями. Це дерево-тотем, якому поклонялися наші предки, приносячи йому жертви. За біблійними оповіданнями, дуб – священне дерево. Дуб – дерево, що є символом сили й довголіття. Найяскравіша сила впливу його простежується в баладах Т.Шевченка. Автор прагнув повнокровно й багатогранно відтворити цю силу вірувань пращурів у богів землі ц неба, силу народу. Так, дія у „Причинній” відбувається біля дуба „кучерявого”, а тому такою трагічною видається розв’язка. Тут, біля дуба, зустрілися закохані, дівчина виглядала козака; на дубі зозуля пророкує літа; під дубом русалки залоскотали дівчину; та й козак знайшов смерть під дубом. „За повір’ям дуби ніколи не підпускають нечисту силу. Під густою кроною дуба немає місця злу Скуратівський В. Русалії. – К., 1996. – С.348.”.

„Ось і дуб той кучерявий...

Вона! Боже милий!

Бач, заснула виглядавши,

Моя сизокрила!”

Кругом дуба русалоньки

Мовчки дожидали;

Взяли її сердешную

Та й залоскотали.

...Закувала зозуленька,

На дубу сидячи.

...Ідучи – під дубом зелененьким

Кінь замордований стоїть,

А біля нього молоденький

Козак та дівчина лежить.

Дуб часто порівнювався з козаком:

І дуб зелений, мов козак

Із гаю вийшов та й гуляє

Попід горою

Але й могутній дуб може хилитися:

Старий батько коло неї,

Як дуб, похилився

Але тут з дубом порівнюється батько.

Основні компоненти символічного значення – „міць”, „сила”, „стійкість”, „козак”.

Як вважали наші предки явір виростає з обличчя вбитого. Вода, що тече „з-під явора яром на долину”, – здебільшого символ плачу. Це ми бачимо в поезії „Тече вода з-під явора” Т. Шевченка. В українській народній поезії він символізує нещастя. Ідею перевтілення людини в явір реалізується в поетичній формі в оповідях про загибель молодого парубка, козака:

Посадили над козаком

Явір та калину...

Три явори посадила

Сестра при долині...

Повсихали три явори...

З явором порівнюється молодий козак, якому не щастить у коханні й житті:

Явор каже: „Похилюся,

Та в Дніпрові скупаюся.”

Козак каже: „Погуляю

Та любую пошукаю”

Як той явор над водою

Степан похилився

Водночас явір – образ красеня-юнака, що на нього чекає мила дівчина – червона калина. Часом явір – ознака молодості, багатства:

Пишається калинонька,

Явір молодіє

Протиставлення явір-калина ґрунтується на опозиції значень „чоловічий” - „жіночий”.

Компоненти символічного значення – „нещастя”, „сум”, „сльози”, „юнак”, „козак”.

Образ-символ терен передає значення забуття, перешкоди. У тих контекстах, де розповідається