А журавлі летять собі

На той бік ключами.

Плаче козак – шляхи биті

Заросли тернами.

Компоненти символічного значення – „перешкода”, „страждання”, „забуття”, „небуття”.

Барвінок високо цінувався в народі за свою вічнозелену красу, довге цвітіння, пристосованість до морозів. Ця чарівна квітка оспівана в багатьох народних піснях. Слово-поняття барвінок вживається як символ молодості кохання шлюбу. Постійний епітет – зелений, але можливі й інші означення.

І барвінком, і рутою

І рястом квітчає

Весна землю, мов дівчину

В зеленому гаї

Барвінок цвів і зеленів,

Слався, розсилався;

Та недосвіт перед світом

В садочок укрався.

Основні компоненти значення – „краса”, „молодість”, „кохання”, „шлюб”, „весілля”, „козак”.

Трава також відноситься до рослин-тотемів давніх українців. За легендою, вона походить із кіс дівчини-красуні, що загинула через свою необачну поведінку Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. – К., 1993. – С. 50. . Відгомін символічного значення слова трава як збірного поняття знаходимо в контекстах, де йдеться про горе, страждання, смерть.

Наприклад:

Над річкою, в чистім полі,

Могила чорніє;

Де кров текла козацькая,

Трава зеленіє.

Трава могла б уособлювати безсмертя, бо щороку народжується знову, але й „людські дива” забуваються, залишається лише трава. Трава – символ чогось сумного, загибелі, журби:

І слалась, плачучи трава;

Високі гнулися дерева...

Додолу гнулися, журились!

Символічне значення слова-поняття трава (забуття, небуття) виявляє себе і в складних назвах типу сон-трава, тирса-трава, зокрема в поетичних текстах, наприклад, у Т.Шевченка:

Не сон-трава на могилі

Вночі процвітає,

То дівчина заручена

Калину саджає.

Як сон-трава при долині,

Вночі розцвітає...

Основні компоненти символічного значення – „загибель”, „забуття”, „небуття”, „смерть”.

Із виразним негативним забарвленням вживається образ-поняття бур’ян у значенні „непотріб”, „шкідливе”. Слово-символ бур’ян на позначення „шкідливе” використовується в поезії Т.Шевченка:

...заснула Вкраїна,

Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла,

В калюжі, в болоті серце прогноїла

І в дупло холодне гадюк напустила (І, с. 220)

Як правило, образ-символ бур’ян несе негативну оцінку.

Зів’яле листя символізує те, що відходить, – втрачені надії, мрії, роки, що минули, тощо.

І дурень, і мудрий нічого не знає.

Живе... умирає... одно зацвіло,

А друге зав’яло навіки зав’яло...

І листя пожовкле вітри рознесли (І, с. )

Пожовкле листя символізує безнадію, жаль, сум:

... Настала осінь, шелестить

Пожовкле листя; мов убитий,

Старий під хатою сидить;

Дочка нездужає Ярина,

Його єдиная дитина

Покинуть хоче. (І, с. 269)

Компоненти символічного значення – „безнадія”, „жаль”, „минулі роки”, „втрата коханого (коханої)” тощо.

Слово-поняття билина здобуло в українській народній поезії виразних рис образу-символу самотності, тендітності, відірваності від сім’ї, рідних, коханого. Частіше йдеться про дівочу долю, хоч таке образне сприймання може поєднуватися і з чоловіком (козаком) тощо.

Зменшувально-пестливі форми билинка, билиночка підкреслюють співчутливе ставлення до самотньої, покинутої людини.

Ой одна я, одна,

Як билиночка в полі,

Та не дав мені Бог

Ані щастя, ні долі

В поезії часто можна зустріти образи героїв, які порівнюються з билиною:

У багатих ростуть діти –

Верби при долині;

А в удови одним одно,

Та й те, як билина (І, с. 224)

Як билина підкошена,

Ярина схилилась,

Як з квіточки роса вранці

Сльози полилися

Оцінка загалом позитивна. Основні компоненти значення – „самотність”, „тендітність”, „туга”, „нещастя”.

Образ лілеї – символ цноти, душевної і тілесної чистоти, невмирущості людського духу й непорочної краси. Це символ гармонійної людини, прекрасної зовнішньо і внутрішньо. Вважають, що в основу балади „Лілея” Т.Шевченка ліг поширений у народній творчості мотив перетворення знедоленої дівчини у квітку, щоб потім розповідати про кривди людей. У міфології всіх народів лілея асоціюється з чистотою, невинністю. У деяких народів вважають, що в образі лілеї з’являються душі померлих людей і що лілеї виростають на могилах невинно загиблих.

В українській легенді водяні лілеї символізують дівчат, які, щоб не потрапити до турецького полону, втопилися в річці. І втому місці, де вода сховала красунь від ворогів, на світанку з’явилися білі пуп’янки невідомих квітів... Відтоді ці чудові ніжні квіти, яких прозвали лілеями, прокидаються із сонцем і засинають з його заходом.

Отже, в міфології лілею пов’язують із смертю, із потойбічним світом. Але якщо в грецькій міфології рослинні метаморфози відбуваються з волі богів, які або увіковічують святих людей у квітах, або карають їх прокляттям, перетворюючи у квіти, то в українській міфології перетворення відбувається з волі самих людей в ім’я встановлення справедливості, утвердження любові до людини, краси, оскільки давні українці вірили, що добро переможе смерть і оживить мертвих, може, в іншій подобі. Легенди та перекази. – К., 1985.– С. 38.

Ця особливість української міфології і відтворена в баладі Шевченка „Лілея”: вигнана, зневажена людьми дівчина гине зимою під тином, а весною відроджується – в образі лілеї. Вона проростає не з волі богів, а для того, щоб осудити, затаврувати несправедливість, егоїзм, жорстокість людей і суспільства, яке ці явища породило:

Я вмерла

Зимою під тином,

А весною процвіла я

Цвітом при долині,

Цвітом білим, як сніг, білим

Аж гай звеселила! (І, с. 337)

Геніальність поета – у звернені до витоків народного джерела слова. Свій проти несправедливості, проти людського егоїзму, бездушності Кобзар висловлює в риторичних питаннях Лілеї:

Скажи мені, мій братику,

Королевий цвіте:

Нащо мене Бог поставив

Цвітом на сім світі?

Щоб людей я веселили

Тих, що вбили

Мене й матір?.. Милосердний,

Святий Боже, милий!

Події й образи балади настільки об’ємні й багатогранні, що викликають роздуми не лише над соціальними взаєминами, а й можуть трактуватися символічно: Лілея – образ безсмертності правди і краси людини, як безсмертна мистецька творчість. Нудьга Г. Розвиток жанру балади в українській поезії. // Українська балада. Антологія. – К., 1964.

ІІ. 8. Орнітологічні слова-символи

Звернення до світу птахів як до джерела знання про навколишнє