В образному значенні крило – те, що високо підносить, обгортає. Крила стають ознакою злету, натхненням, свідченням „Божої іскри”, що дається лише обраним.

Бандуристе, орле сизий!

Добре тобі, брате:

Маєш крила, маєш силу,

Є коли літати.

Опосередковано давнє символічне значення виявляється в групі фразем із стрижневим компонентом крило: брати під своє крило, „брати когось під свою опіку, захист”; виросли крила в когось „хтось відчув прилив сил для великих звершень” (тобто передбачає, що доля йому посміхнеться) тощо.

Ярема гнувся, бо не знав,

Не знав, сіромаха,

Що виросли крила,

Що неба достане,

Коли полетить.

Основні компоненти символічного значення – „неминучість”, „доля”, „піднесення”, „плин часу”, „мінливість”, „втома”.

Узагальнений образ птаха (птиці) в поетичній творчості сприймається передовсім як символ польоту, натхнення. Символ птах в українській міфології закріпив за собою семантичну домінанту духовного пориву як людини, так і цілої нації. Тільки птах дає змогу відчувати свободу чи не свободу по-справжньому. Крик півня сповіщає про кінець влади містичних сил, починається рух в життя.

Треті півні кукуріку! –

шелеснули в воду

Спів жайворонка та солов’я символізує продовження життя, тоді як кування зозулі – віщування чогось не доброго.

Защебетав жайворонок,

У гору летючи;

Закувала зозуленька,

На дубу сидячи;

Защебетав соловейко –

Пішла луна гаєм.

У баладі „Тополя” спів солов’я на калиновому кущі і спів закоханих душ – паралелізм, що посилює поетичну трансформацію психологічного стану дівчини і козака.

Защебече соловейко

В лузі на калині,

Заспіває козаченько,

Ходя по долині.

Соловей (соловейко) – символ радощів, молодості, любові; слово-поняття несе ідею вільного, безжурного життя. Він приносить добру звістку про милого, матінку тощо. Наприклад:

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає

Слово соловей поєднується з дієсловами, з забарвленням замилування, ніжності: защебетати, щебетати, витьохкувати, не рідко використовуються в формі орудного порівняння або в порівняльному звороті на позначеннях пестливого ставлення до когось:

Нехай думка, як той ворон,

Літає та кряче,

А серденько соловейком

Щебече та плаче

Защебече соловейко

Сохнуть дрібні сльози

Компоненти символічного значення „радість”, „молодість”, „любов”. Оцінні характеристики високо позитивні; слово несе значний заряд пестливості, поетичності.

Образ зозулі символізує, з одного боку, віщування, провідництво, що визначає межі життя і смерті, щасливого або не щасливого кохання, з іншого – сумної жіночої долі. Архетипним є значення горя, смутку, нещастя. В основі багатьох образно-метафоричних перетворень слово-поняття зозуля лежать тотемічні уявлення про перевтілення в зозулю жінки, що загубила свого чоловіка.

В народній поезії, як уже зазначалося, зозуля – носій ідеї горя і смутку; це видно в поезіях Т. Шевченка:

„Е...е...лю-лі,

Питала зозулі,

Зозуля кувала,

Правдоньку казала,

Буду сто літ жити...”

Зозулене кування часто віщує недобре, воно викликає почуття страху, перестороги, водночас людина замислюється над своїм майбутнім, оцінює своє життя.

Ой зозуле, зозуленько,

Нащо ти кувала,

Нащо ти їй довгі літа,

Сто літ накувала?

Зозуля – символ смерті, загибелі, щось зловісне:

Поховали громадою

Як слід, по закону...

Прилітає зозуленька

Над ними кувати

Зозуля – це ще й образ співчутливої, ніжної істоти, котрій не властиві риси грізної сили, неминучого лиха; її оцінні характеристики здебільшого позитивні. Типовий епітет – сива, що стверджує добре до неї ставлення, позитивний момент (сива – значить поважна, мудра).

Широкий діапазон семантичних ознак слова-символу зозуля дозволяє виділити досить великий набір властивих йому компонентів – „смуток”, „жаль”, „горе”, „нещастя”, „загибель”, „смерть”, „нещасне кохання”, „розлука”, „надія”, „довголіття”.

Слово-образ голуб (голубка) – це передовсім символ миру, спокою, злагоди. Таке усвідомлення образу голубка сягає корінням у міфотворчість, пов’язане з біблійним сюжетом. В українському світобаченні голуб – козак, любий, батько, ширше – добра людина, голубка – мати, кохана, сестра, голуби – то закохані. Слова сприймаються як символи щирості, любові, добра. З образом-символом голуба пов’язується і мотив смутку, печалі – від розлуки з коханою (коханим):

День і ніч воркує,

Як голубка без голуба,

А ніхто не чує

Широке використання слів-символів голуб, голубка в звертаннях як засіб пестливого позначення людини засвідчує їх персоніфікаційні можливості:

„Бабусенько, голубонько,

серце моє, ненько!

Скажи мені щиру правду --------–

Де милий-серденько?”

„Поставай же, мій голубе!

Дивись – я не плачу.”

„За що ж, скажи, мій голубе?

Кому хоч оддати

Свою Катрю...”

Основні компоненти символічного значення – „мир”, „чистота”, „кохання”, „смуток”, „козак”, „мати”, „сестра”.

В творчості Шевченка є також образи-символи ластівка, сокіл, сова.

Ластівка – це мати, мила, сестра, вживається із цим значенням у звертаннях:

Прокинься, моя ластівко

Слово-образ символізує рідну домівку. Слово постійно виявляє відтінки пестливості. Основні компоненти значення – „мати”, „кохана”, „родина”, тощо.

Сокіл – символ чоловічої мужності, сили, козацької вдачі. Нерідко слово-образ сокіл зустрічається в звертаннях до милого, сина, козака, у порівняннях, зокрема, в формі орудного відмінка.

А Оксана, як голубка,

Воркує, цілує,

То заплаче, то замліє,

Головоньку схилить:

„Серце моє, доля моя!

Соколе мій милий!..”

Компоненти значення – „сміливість”, „мужність”, „сила”, „коханий”, „син”, „юнак” тощо.

Сова в українстві – символ мудрості і водночас – похмурості, ізольованості від людей:

Дивлюсь: так буцім сова

Летить лугами, берегами, та нетрями,

Та глибокими ярами,

Та широкими степами,

Та байраками.

А я за нею, та за нею,

Лечу й прощаюся з землею

(тут сова – сама мудрість, чародійство, глибина бачення тощо).

Разом із тим героїню Шевченкової поеми „Сова” прозвали цим іменем за відчуженість, похмурість, нічні дивацтва, психічну неврівноваженість.

Вдень лазила на смітниках,

Черепки збирала...

А у ночі розхристана

І простоволоса

Селом ходить – то співає,

То страшно голосить...

Діти бігали з паліччям

Удень за вдовою

По вулицях та, сміючись...

Дражнили Совою

Символічне значення – „мудрість”, „чародійство”, „дивацтва”.

2. 9. Інші слова-символи в творчості Т. Шевченка.

У творчості Т. Г. Шевченка є багато слів-символів, але в цьому підрозділі ми розповімо про ті, які часто використовував Кобзар.

Кінь є символом гордості й битви, зверхність. Для українця кінь уособлює вільне життя, нескорений дух, стрімкість дій, вчинків. Кінь невід’ємний від козака,