яка функціонує як концептуальний образ, що несе в собі певну філософську ідею світоглядного характеру: сон – лише уява, мана, не справжнє життя; сон – це проміжок між життям і смертю, а також – ключовий образ, який формує численні види контрастів, створює такі протиставлення, як сон-життя, сон-смерть, сон-любов. Метафора-код, що сприяє висвітленню душевного стану ліричного героя, прояснює нечіткість, коливання між дійсністю і сном:
Бог поможе,
Та й сон справдиться
основа розгалуженої системи метафоричних образів різних властивостей, наприклад, в творі Т. Шевченка „Сон” („У всякого своя доля...”).
Компоненти значення слова сон – „мрія”, „надія”, „примара”, „омана”, „тривога”, „смерть”.
... і ніби сном,
Над сином, сидя, задрімала.
І сниться їй той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий –
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі...
Проснулася – нема нічого... (І
Думка (дума) – образ, символ духовної міці, всевладдя. В Т. Шевченка слово-поняття дума в значенні „гнітючий стан душі”, „глибоке переживання”, „внутрішній неспокій”:
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами
Символізується поняття добра і зла, вічного і тимчасового, мінливого, примарного.
Думи мої молодії,
Поховані діти.
Не літають з того світа
Пустку натопити (
Окрадають добрі думи,
О холодний камень
Розбивають серце наше
Можна зробити висновок, що Т. Шевченко упевнений у тому, що „не вернуться його літа молодії й веселеє слово”. Але залюбленість у запашний народний вислів, у пісенно-фольклорні переливи часто обриває гостро викривальні інвективи і веде Кобзаря в „садок вишневий коло хати”, і знов „дівчина заручена Калину саджає”, і знов бачить він, „як у Дніпра веселочка Воду позичає”. Здається, що Шевченко відпочиває у фольклорі. Він настільки пройнявся народнопісенними мотивами, образами й символікою, що його власне самовираження зливається з народним. Тоді від сатири він повертається до лірики, яку можна назвати не індивідуальним, а усталено-народним самовиявленням. У своїх поезіях Т. Шевченко використовує не тільки народну символіку, а й властивий фольклорові паралелізм:
Ой три шляхи широкії
Докупи зійшлися,
На чужину з України
Брати розійшлися
Тема взаємозв’язку Шевченкової музи з фольклорними джерелами невичерпна. Найголовніше в цій темі – це народнопоетичний символізм, який в принципі доступний кожному поетові, але, як свідчить історія розвитку літературної мови, використовується не завжди.
Вироблення з народно розмовної мови всеосяжної літературної – це не одноразовий акт. Для Т. Шевченка було важливо привчити свого читача, який сприймав мову „Кобзаря” і „Гайдамаків” як свою власну, бачити в ній не „мужиче наріччя”, а засіб спілкування всієї нації, усіх поколінь українців, що створили багато культуру. Можна навести тут слова М. Костомарова, що Шевченко як поет – це був сам народ, що продовжував свою поетичну творчість. Костомаров М.І. Спогади про двох малярів // Спогади про Т. Шевченка. – К., 1982. – С.134.
В цьому розділі я намагалася розкрити основні компоненти символічного значення слів-символів, які використовував Т. Г. Шевченко у своїх баладах, поезіях, у цілому „Кобзарі”.