Символи виникають природним і спонтанним шляхом. Конкретна ідея реалізується в знакові, зумовленому свідомою думкою, що стоїть за ним, але не в символі, що натякає на щось ще невідоме. На відміну від знака, більшість символів за своєю природою і походженням є не індивідуальними, а колективними. Ставлення до символу як до містичного знака, вияву підсвідомого до кінця не розкриває його специфіки, зокрема не зумовлює форм і засобів його вираження. Виходячи із фактора відбиття символів у мовних знаках, можна визначити шляхи їх формування, виникнення символічних значень, умови функціонального використання символів, а зрештою - і підійти до самої природи символу.

У вченні О.Ф.Лосєва міф не є вигадка або фікція, фантастичний вимисел, це справжня дійсність, необхідна трансцендентальна категорія думки і життя, далека від будь-якої випадковості і свавілля. Лосєв А.Ф. Диалектика мифа. // Лосєв А.Ф. из ранних произведений. - М., 1990. - с.395-397. Міф містить у собі різний ступінь відчуженості від звичайного ходу явищ, однак це не схема і алегорія, а передовсім - символ.

За Лосєвим, "символ речі є її відображення, однак не пасивне, не мертве, а таке, котре несе в собі силу і міць самої дійсності, оскільки одного разу одержане відображення перероблюється в свідомості, аналізується в думці, очищується від усього випадкового й несуттєвого й доходить до відображення не просто чуттєвої поверхні речей, але їхньої внутрішньої закономірності". Тобто символ не є власне знак речі, це виразник її суті, він має такий додаток, який робить його внутрішньо вмотивованими глибинням.

О.Ф.Лосєв визначає поняття подвійного символу, двох символічних шарів: символ першого ступеня є живою й безпосередньою реальністю і сприймається буквально, символ другого ступеня, крім безпосереднього образного значення, вказує на інше символічне значення тощо. Виникає проблема виділення семантичного компонента першого символу, на ґрунті якого розвивається друге і третє символічне значення. Можна припустити, що кожна наступна символічне значення. Можна припустити, що кожна наступна символізація має більш абстрактний, узагальнюючий характер. У таких первинних символах, як Хах, Уран, Зевс або сім Ангелів, сім Чаш гніву Божого, Золото рейху, Кільце тощо, - можна вбачати весь світ, світову історію, і немає потреби ні в якому переносному розумінні, або сприйняти їх як світові принципи; і це символи вже другого ступеня. Міф, а звідси й символ відображає як реальну дійсність, так і поетичне бачення світу, і в цьому синтезі й полягає відмінність міфу і поезії, хоч міфічні, релігійні образи можуть бути розрізнені між собою: символ - це вираження того, що несе власне ідея.

У розумінні Лосєва О.Ф. символічне з'являється в слові-семмі - через систему його значень, тобто в кожному слові виявляється його загальний символічний зміст. Отож, за допомогою такого ємністю поняття, як символізм, сутність імені розкривається повніше і глибше, аніж при агностичному чи раціональному підході; так виникає символічна концепція сутності (сутність є абсолютна самосвідомість, тобто міф).

Символізм як художній напрямок був предметом осмислення й оцінки як діячами культури, так і вченими. Підносячи символізм до рівня світорозуміння, прихильники цього методу сприймали творчість лише через призму символічного: "У житті символіста все символ. Несимволів - немає."

До символічних образів як типового засобу української усної творчості звертаються фольклористи. Розвиткові символізму народної поезії сприяє, зокрема, вживання паралельних словесних образів, найчастіше із світу природи і людського життя. Як зазначає Ф.Колесса, "деякі образи, ставлені паралельно один побіч одного, так дуже вжилися в українській народній поезії, що сама згадка одного з них, того, з чим порівнюємо, сугестивно викликає уявлення другого, того, що порівнюється. На цій основі розвинулося багатство символів. І так, ліщина, калина, береза - символізують дівчину; явір, дуб - козака; шум дерев - журбу; голуб і голубка - милою й милу; місяць і зірка - молодого і молоду; кування зозулі - плач дівчини, матері".

У працях сучасних дослідників національної символіки було закладено міцні підвалини розуміння цього явища як важливого чинника творення національно-культурної картини світу. Дмитренко М., Іваннікова Л., Лозко Г., Музиченко Я., Шалак О. Українські словники. - К., 1994. - с.3. Як зазначають автори книжки "Українські символи", "символіка - поняття загальнолюдське і національно специфічне, етногенетичне", причому більш актуальний саме останній аспект. Без теорії символів наші уявлення про національно-культурний компонент кожної мови були б неповними і недосконалими. Сьогочасні праці про мовний тип особистості, зв'язок мовлення і національного світобачення виконується з урахуванням досліджень словесної символіки. Якщо, скажімо, українцеві властиві риси емоційно-піднесеного сприйняття космогонічних явищ, то таке світобачення відтворюється в символічно-образному усвідомленні понять місяць, сонце, зорі, веселка тощо. Разом із тим окремі дослідники намагаються всіляко применшити значення національно орієнтованої символіки, підкреслити її загальнолюдський характер; символи окремих народів розглядати лише як результат запозичення, передовсім із міфології східних країн. Власне слов'янська, зокрема українська, символіка сприймається як начебто примітивна, породжена культурною відсталістю. Російський дослідник міжнародної символіки і емблематики В.В.Похльобкін, наприклад, без будь-яких доказів, без розгляду фактичного матеріалу твердить, що