Показово, що найбільш чітко символічне значення виявляє іменник. Імена (іменники) самою своєю назвою передають внутрішню (символічну) сутність речей; невипадково "поетами імені" називають символістів.

Символічне значення створюється колективним досвідом, колективною волею мовного середовища, що відображає колективне світобачення, свою поетичну мову в контексті своєї культурно-історичної традиції, практики.

Характерною рисою символу, що ускладнює вивчення його мовної сутності, є властивість мотивувати значення не через перенос, а через фонові знання, прагматику, отже, категорія символу виявляє свій зміст лише в плані встановлення національних, культурних, соціальних, релігійних та інших чинників. В своїй більшості словесні символи породжені власне національною космогонією, народним світосприйняттям.

До загальнослов'янського фонду символічних образів були віднесені такі, як вода, трава, що уособлювали жіноче начало (звідси русалки, нявки, мавки - мешканці водяного царства), змія, оса, кропива - символи злоби, ненависті; сіль, хліб - символи багатства, достатку тощо.

Як довели дослідники, навіть спільні для слов'ян образи-символи в умовах кожної конкретної мови здобувають додаткову інтерпретацію, специфічні ознаки. Якщо червона калина - символ дівоцтва у східних слов'ян загалом, то в українців водночас - це і символ рідною краю, батьківщини. Береза - як символ красивого і водночас корисного, потрібного відзначається передовсім у росіян; в українців символізуються такі дерева, як тополя, явір, верба.

Великий вплив на опрацювання української словесної символіки мала епоха бароко з "його прагненням сили, перебільшень, гіпербол, його коханням в парадоксі, та любов'ю до незвичайного", "гротеску" Чижевський Д. Історія української літератури. -Нью-Йорк, 1996. - с.250.. Органічне сполучення в бароковій культурі середньовіччя і ренесансу викликало звернення до християнської символіки, оновленої новим баченням місця людини у Всесвіті, а тим самим нове осмислення образів-символів минулого.

Новий імпульс в осмисленні мовної символіки надали українські романтики; за їхнім переконанням, "людина так само повна таємничих сил, як і весь світ"; це Таємниче з погляду світла розуму є "несвідоме", усякі збочення від "нормального", розумного ходу душевного життя: божевілля, сон, натхнення, передчуття, "нічна сторона" душі і т.д.". Чижевський Д. Історія української літератури. -Нью-Йорк, 1996. - с.255-256.

Індивідуально-авторські символи, що характерні для художньо-творчого осмислення дійсності, є, з одного боку, виявом художніх уподобань, манери письма, з іншого боку, відображенням уявлень і знань достатньо широкої групи осіб, що передає погляди певного соціуму.

Наявність колективних, обмежених у функціонуванні і індивідуальних символів свідчить про можливість різного рівня символізації, що зумовлений закріпленістю образно-символічного значення в загальнонародному вживанні; ширшою чи вужчою сферою його вживання, психолінгвістичними чинниками, засвоєнням художньою літературою, фольклором тощо.

На перший план висуваються слова-символи; що знайшли широке розуміння всіма членами даної національної спільноти, легко відрізняються в цьому значенні в контекстах різного стильового призначення, послідовно використовуються як символи в художніх творах протягом достатньо довгого періоду. Наприклад: загальноукраїнські слова-символи хата, земля, червона калина тощо.

До другої групи відносяться слова, які можуть сприйматися як символи з урахуванням їх вживання в обмеженому мовленнєвому середовищі, в тій чи тій соціальній, професійній групі: тополя - "дівчина", явір - "козак" тощо, тобто їхнє використання спирається на взаємне розуміння "із півслова".

Третю групу складають слова, що лише за умов конкретного вузького вживання усвідомлюються як символи; для їх сприйняття потрібний достатній передтекст, конституція, які б стимулювали їх образне значення: ніс - "зарозумілість", "пиха", кінь - "трудар" тощо.

Усвідомлення слова-символу в усьому багатстві його значень, як правило, ще не є основною метою його введення, хоч його осмислення створює передумови, мовленнєву ситуацію, необхідну для вираження думки. Поряд із словом-символом часто-густо вживається інше слово-поняття, розкрити зміст якого якраз і покликане це слово-символ. Скажімо, спочатку усвідомлюється образно-символічне значення слова-символу тополя, потім воно шляхом асоціативного процесу поєднується з поняттям дівчина.

Символічна репрезентація змістових категорій у їх різноманітних і різнопланових виявах і формах зрештою характеризує світ людини - homo symbolicus. У символі поодиноке являє собою загальне - не як сон, не як тінь, але як живе, миттєве відкриття незбагненного.

1.3. Деякі символіко-міфологічні аспекти поетичного мислення Т.Г.Шевченка

Важко переоцінити вплив Т.Г.Шевченка на сучасну українську свідомість - він Поет і Пророк, натхненний голос свого народу і духовний батько відродженої української нації. Куліш говорив: "Шевченко - наш поет і первий історик. Шевченко перше всіх (говорив) запитав наші німі могили, що вони таке, і одному тільки йому дали вони ясну, як Боже слово, одповідь. Шевченко перше всіх додумався, чим наша старосвітчина славна і за що проклянуть її грядущі роди" (Куліш П. Чого стоїть Шевченко яко поет народний.// Твори П.Куліша. - с.490). Поезія Шевченка, її внутрішня ідея, завдяки небаченій емоційній прямоті й щирості, визначалась, по суті, як однозначна, справді проста. Через відсутність будь-якого чіткого і всеосяжного методу, який би торкався усіх рівнів значень і символіки у творах Шевченка, вивчення його праць чимдалі помітніше застигало на мертвій точці. Точніше, декілька авторів виказали свою обізнаність з тим фактом, що художній всесвіт Т.Шевченка великою мірою символічний і закодований.

Цілком ясно, що фундаментальною вимогою до будь-якого дослідження