Найхарактернішими ознаками поетики народної творчості є порівняння, паралелізми, символи, епітети, метафори, різноманітні види риторичних фігур, лексичні та синтаксичні повтори тощо. Саме ці поетичні засоби, дуже поширені в творчості Шевченка, і є яскравим свідченням органічної спорідненості художніх засобів поета з народною творчістю.

Найчастіше в українській народній поезії порівняння беруться з життя природи. Народнопоетичний засіб побудови порівнянь та інших художніх засобів був для Шевченка зразком творення оригінальної поетичної системи. Споріднений з порівнянням інший поетичний засіб - паралелізм. На відміну від порівняння, в паралелізмі обидві картини пов'язані між собою не синтаксично, а тільки логічно. Паралелізм оснований на зіставленні двох образів, розташованих у двох паралельних рядках і найчастіше взятих з природи і людського життя. Як і порівняння, паралелізм розвинувся на основі спостережень людини над явищами і предметами природи. Ознаки символу, який перебуває в глибокому внутрішньому зв'язку з зображуваним через спорідненість деяких властивостей і рис, переносяться на предмет зображення з метою виразнішого визначення або наголошення саме того, що найбільш цікавить поета у даний момент. Отже, символ ніби перетворюється в предмет зображення або вірніше, його основні ознаки переносяться на зображуваний предмет.

Деякі образи паралелізму в українській народній поезії так розвинулися і укріпилися, так вживилися в народній мові, уявленнях і мисленні трудящих мас, що сама тільки згадка про те, з чим порівнюється, мимоволі викликає уявлення про те, що порівнюється. На цій основі розвинулось багато символів, які можуть виступати і поза паралелізмом. Наприклад: ліщина, калина, береза, зірка символізують дівчину; явір, дуб - козака, парубка; голуб і голубка - милого і милу; щебетання соловейка - спів милого, коханого; кування зозулі - плач дівчини, матері, віщування щастя або нещастя, довгих або коротких років життя; шум дерева - журбу.

Шевченко широко користувався народнопоетичними символами. Так, слідом за колективною творчістю він вживає для змалювання образу дівчини народні символи - калина, зірка, пташка, маковий або рожевий цвіт, - що з великою поетичною силою відбивають глибоку любов поета до народу, його співчуття до скривджених дівчат-сиріт, наймичок:

Рости, рости, моя пташко,

Мій маковий цвіте,

Розвивайся, поки твоє

Серце не розбите,

Поки люди не дознали

Тихої долини.

Дознаються - пограються,

Засушать тай й кинуть.

За допомогою народнопісенних образів голуба і голубки поет відтворює безвихідне становище дівчини-сироти, прагнення героїв до щастя:

Чи ж винна голубка, що голуба любить?

Чи винен той голуб, що сокіл убив?

Сумує, воркує, білим світом нудить,

Літає, шукає, дума - заблудив.

За допомогою фольклорних символів Шевченко зображує і різні складні суспільні та психологічні процеси, абстрактні поняття.

Так, наприклад, щоб поетично змалювати довгу, а то й вічну розлуку козака з батьківщиною, коханою і рідною, він використовує поширений народнопісенний символ заростання шляху терном:

А журавлі летять собі

на той бік ключами

Плаче козак - шляхи биті

Заросли тернами

В іншому випадку, бажаючи образно показати тяжкий душевний стан своїх героїв або виразити свій внутрішній біль, тугу, поет користується фольклорним символом-порівнянням журби із змією, що обвивалась кругом серця:

Заховаю змію люту

Коло свого серця,

Щоб вороги не бачили,

Як лихо сміється...

Або:

Як убитий. Тяжко йому,

Тяжко, а не плаче.

Ні, не плаче: змія люта,

Жадна випиває

Його сльози, давить душу,

Серце роздирає.

Використання Шевченком народнопісенних символів не обмежується тільки застосуванням їх до зображення соціально-побутових сторін життя народу, рис його характеру, як у народній творчості. Думи поета народжені тяжкою кріпосницькою дійсністю, соціальним і національним поневоленням батьківщини, а тому він називає їх "нерозумними дітками" матері-України. Отже, думи-діти, Україна-мати, безталанна вдова:

Привітай же, моя ненько!

Моя Україно!

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину.

Або:

Прощай же ти, моя нене,

Удово небого,

Годуй діток; жива правда

У Господа Бога!

Глибокого переосмислення набув у поезії Шевченка поширений у народній творчості образ хати, що символізує горе господаря: Ой чого ти поскрипуєш, смерекова хато? Нема добра в нашім селі, бо панів багато.

Цей образ відбиває внутрішній стан поета під час перебування на Україні в 1843 - 1845 рр., його тяжкі думи, визрівання класової свідомості:

Невеликії три літа

Марно пролетіли...

В багато в моїй хаті

Лиха наробили.

Опустили убоге

Моє серце тихе,

Погасили усе добре,

Запалили лихо.

У ряді поетичних творів Шевченка символічний образ хати сповнений широкого суспільно-політичного змісту. Так, у поемах "Гайдамаки" і "Єретик" він служить поетичним засобом відображення національно-колоніального і політичного поневолення українського і чеського народів іноземними загарбниками - польською шляхтою і австро-німецькими баронами:

Треба крові, брата крові,

Бо заздро, що в брата

Є в коморі і на дворі,

І весело в хаті!

"Уб'єм брата! Спалим хату!"

Сказали, і сталось.

Хата - це символ єдності слов'янських народів у боротьбі проти соціального і національного гніту, яку намагалися зруйнувати панівні класи і насамперед австро-німецька реакція:

Запалили у сусіда

Нову добру хату

Злі сусіди.

Творче використання народнопоетичних засобів і образів надало мові Шевченка особливого колориту. Саме в створенні системи поетичних образів з великою силою виявилось ставлення поета до поезійної мови взагалі і художньої зокрема. Його поетичні засоби створені на основі характерних для народної творчості способів зображення; найбільш властивим для них є простота і конкретна образність, висока художність і виразність. Поезію Шевченка споріднює з народною творчістю простота вислову, конкретна образність, метафоричність у змалюванні тогочасної дійсності. На метафоричних поетичних образах побудована майже повністю поема "Гамалія", що вся наче дзвенить козацькою славою, геройством і відвагою.

Особливу увагу в поезії Шевченка привертають народнопоетичні в своїй основі, метафоричні образи волі і могили. Так, воля заснула, як дитина, і тільки могили "про волю нишком в