Слова – символи

у творчості Т.Г.Шевченка

Символ як універсальне загальнофілософське поняття у художній системі (народнопоетичній, індивідуально- авторській ), незважаючи на різне його походження й функціонування у цій системі, стає фактом відповідної словесно – художньої реальності, своєрідним конструктором поза яким не можна уявити конкретної мистетської даності як цілості.

Лінгвістичне дослідження слів і сполучень слів – символів на сьогодні виходить за межі онтологій, семіотики, культурології, літературознавства, фольклористики тощо, хоч і спирається на їхні досягнення, в основі мовознавчих розробок лежить з‘ясування мовної природи символу, вивчення його функціонування в тексті, а в широкому плані – визначення глибинних процесів і явищ мовних систем, закономірностей структурування смислів через пізнання людської діяльності і створеної на її основі картини світу.

Характерною рисою символу, що ускладнює вивчення його мовної онтологічної сутності, є властивість мотивування значення не через перенос, а через фонові знання, прагматику. Словесна символіка народу виступає важливим чинником творення національно – культурної картини світу, навіть індивідуальні символи, характерні для художньо – творчого осмислення дійсності, звичайно зумовлені особливостями національного мовного типу, мовної особистості. Частина слів – символів розвинулася на грунті власне мовного матеріалу, в тому числі сформована й зафіксована безпосередньо в умовах даногословесного оточення, в результаті “ повторюваності певних словесних поєднань, порядку їх вияву, отже, має порівняно обмежене контекстне вживання. Словесний символ, зароджений у рамках художньо – літературних чи розмовних контекстів як наслідок узагальнення, розширення значення слова до образу, перетворення його в образ – ідею, має розгалуження асоціативні зв’язки що, виводять такий символ за межі конкретних мовних ситуацій.

Компоненти значення слова – символу можуть виступати в синонімічні і антонімічні відношення з компонентами значення інших слів – символів. Як синонімічні пари виступають, зокрема, поєднання двох слів символічного значення в одному спільному понятті; символіка таких парних номінацій підкреслена, актуалізована; вживання подібних поєднань відповідає народнопоетичній традиції.

Скажімо, протиставлення явір – калина грунтується на опозиції значень “ чоловічий ” – “ жіночий “ ( відмінності в граматичному роді підтримують опозицію). Антонімічне сприйняття цих символічних понять простежується і в творчості Т.Шевченка.

У поезії Шевченка домінантичними образами – символами найчастіше виступають могила, доля, злидні; кров, вогонь, калина, верба, тополя, козак, дівчина, хата та багато інших.

Очевидно, що весь світ українських символів зрештою може бути зведений до кількох об’єднаних парадигм, в основі яких лежать провідні ідеї, передовсім світлого і темного, дня і ночі, добра і зла.

Символ є засобом свідомого порушення правил узвичаєної таксономії в ім’я виявлення внутрішньої сутності предмета . Пізнавальна функція словесної символіки виявляється не лише в можливостях формувати наші уявлення про дійсність, а й у впливі на самий спосіб мислення.

Творчість Т.Г.Шевченка наскрізь пройнята словами – символами. Досліджуючи ці слова – символи у поезіях та баладах Т.Г.Шевченка, ми звернули увагу на такі їх , семантичні групи:

Архетипні слова – символи.

Словесні символи – міфологеми.

Біблійні слова – символи.

Космогонічні слова – символи.

Довкілля в словах – символах.

Символізація назв явищ природи.

Рослини слова – символи.

Орнітологічні слова – символи.

Інші слова – символи в поезіях Т.Г.Шевченка.

Розглядаючи кожен із символів, ми побачили, що символ має не тільки одне символічне значення, а кілька. Реальність символічного наповнення лежить у зоні слововживання, в тісному зв’язку з мовною поведінкою індивіда. Наявність у семантичній структурі символів асоціативно – образного компонента надає цим словам виразних експресивних конотацій, стилістичної маркованості, що пов’язує використання символіки передовсім із художнім мовленням як специфічно – образною сферою міжособистого спілкування.

Символічний зміст, що закономірно простежується в семантиці досить чітко окреслених груп імен певного тематичного спрямування, накладається на емотивні, функціонально – стилістичні, переносно – образні й інші показники, утворюючі семантичні єдності.

Подальше вивчення словесної символіки у творах Т.Шевченка має не тільки представити достатньо повний опис символів, які використовував автор, а й доповнити, уточнити саме поняття символу, символічного образу, символічного значення в лінгвістичному аспекті, на грунті національного світосприймання.

Дальше вивчення всього розмаїття символічних значень слів, їх формування й розвитку під впливом етнокультури відкриває нові можливості для визначення національної специфіки як словесного символізму, так і лексичного складу мови загалом.

Список використаної літератури

Авринцев С.С. Символ // КЛЭ. – М. – Т6. – с.826-827

Білий О.В., Городін В.С. Поетичний символ і можновладдя історії : Питання Шевченкознавства // Радянське літературознавство. – 1985. - №8. – с.39-48.

Бородін В.С. Поема Т.Шевченка «Катерина» // В кн.: Вогненнн слово кобзаря. – К., 1984. – с.145

Брайко О. Художні особливості поеми Т.Шевченка «Сон» («У всякого своя доля…») // Українська мова та література. – 1996. - №15. – с.11-12

Дмитренко М., Іваннікова Л., Лозко Г., Музиченко Я, Шпалак О. Українські символи. – К., 11994.

Задорожна Л. «Ой крикнули сірії гуси…» // Літературна Україна. – 2000. – 25 травня. – с.3.

Комаринець Т. Деякі символіко-міфологічні аспекти поетичного мислення Шевченка // Комаринець Т.Твори. – Львів, 1999. – с.144-150.

Кононенко В. Слово-образ і слово-ідея: Шевченкові архетипи // Перевал. – 2001. - №1-2. с.90-99.

Мельник В. Пізнання генія: про творчість Т.Шевченка // Дніпро. – 1983. - №5. с.133.

Мойсеїв І. Катерина (картина Т.Шевченка : символіка і серце) // українська мова та література в середній школі. – 1999. - №1. – с.94-103.

Потебня А.А. О некоторых символах в славянской народной поезии // Потебня А.А. Слово и миф. – М., 1989.

Скоць А.І. Образ кобзаря у «Кобзарі» Т.Шевченка // Дивослово. – 1996. - №5-6. –