Структурно-функціональні стилі української мови

Останнім часом у вітчизняному мовознавстві дедалі більше уваги приділяється питанням стилістики. В школі й вузі стилістика вивчається на рівні інших розділів науки про мову. Однією із складових проблем стилістики є використання стилістичних ресурсах у найрізноманітніших сферах спілкування.

При вивченні стилів мови і стилів мовлення основна увага звертається на літературну мову, яка, на відміну від діалектів, у своїй усній і писемній формі обслуговує всі сфери діяльності людини, всю націю в цілому, має усталені, обов’язкові для всіх, хто нею користується, норми.

Що ми розуміємо під стилем, стилями мови?

Первісно слово стиль (лат. stilus) означало загострену паличку, якою писали на навощених табличках, пізніше воно набуло переносного значення манери письма.

У мовознавстві слово стиль означає різновид літературної мови, сукупність мовних одиниць, об’єднаних за ознакою спільного стилістично-функціонального значення. У “Словнику лінгвістичних термінів” стиль визначається як “сукупність мовних засобів і прийомів, вибір яких зумовлюється змістом, характером і метою висловлювання, а також обстановкою в якій воно відбувається”. Стилі, як функціональні різновиди літературної мови обслуговують різні сторони суспільного життя і характеризуються своєрідними диференційними ознаками.

У визначенні стилю беруться до уваги як мовні, так і позамовні (екстралінгвістичні) фактори. Кожний стиль складається з відповідних мовних одиниць, що в стилевому плані належать до різних шарів (широке протиставлення – стилістично забарвлені і стилістично нейтральні мовні одиниці), а вибір певних мовних одиниць зумовлюється відповідними позамовними чинниками – ситуацією, обстановкою тощо.

Мовні одиниці, що становлять диференційні ознаки стилів (функціональних різновидів), належать до всіх систем: фонологічної (наявність ритмо-інтонаційного членування мови, алітерацій, асонансів та інших засобів, що створюють милозвучність мови), словотворчої (вживання різних словотворних моделей слів, експресивно-оцінних афіксів), лексико-фразеологічної (стилістично забарвлені і стилістично нейтральні слова, фразеологізми), граматичної, зокрема морфологічної (стилістичне навантаження частин мови, їх граматичних категорій) і синтаксичної (наявність певних синтаксичних конструкцій, стилістичне значення певних синтаксичних категорій – членів речення, різного типу простих і складних речень тощо). Ступінь зв’язку мовних одиниць, що належать до певних мовних систем (рівнів), із стилістичним функціональним забарвленням неоднаковий. Найбільше функціонально-стильове навантаження мають лексико-фразеологічні і синтаксичні одиниці мови, а найменше – фонологічні (фонетичні).

У науковій літературі немає єдиного погляду на системи функціональних стилів, кількість їх. Розходження виявляються навіть у програмах і підручниках сучасної української літературної мови, історії української літературної мови і стилістики.

Практично загальновизнаними можна вважати такі стилі мови: науковий, діловий, художній, публіцистичний і розмовний (останній, очевидно, доцільніше було назвати виробничо-побутовим, бо йдеться про стиль, сферою використання якого є повсякденне спілкування в побуті, на виробництві).

Кожний з цих функціональних стилів має свою мету завдання, обслуговує ту чи іншу сторону суспільного життя і характеризується своєрідними ознаками. Проте в кожному стилі є також загальні, так би мовити міжстильові мовні одиниці, їх називають стилістично нейтральними. Своєрідна сполучуваність цих стилістичних нейтральних мовних одиниць з одиницями, що характеризують той чи інший стиль (тобто стилістичне забарвлення), а також взаємо перехід у системі стилістично забарвлених мовних одиниць зумовлює появу різновидів (варіантів) у межах певного стилю.

Віднести той чи інший текст до певного функціонального стилю можна на основі його глибокого аналізу, врахування всіх його ознак: мети і завдання спілкування, сфери спілкування, змісту тексту, використання мовних одиниць, що є діагностуючими для стилю, тобто тих, які відрізняють один стиль від іншого, співвідношення мовних одиниць стилістично забарвлених і стилістично нейтральних (тут важливе значення має і статистична характеристика представлених у тексті мовних одиниць), визначення їх ролі й місця в загальній структурі тексту.

Які ж основні ознаки кожного функціонального стилю мови?

Науковий стиль має своїм завданням точно викласти добуті людиною знання про те або інше явище навколишнього світу чи людського суспільства, дати наукову інформацію про той чи інший предмет. Отже, суспільна функція наукового стилю – пізнавально-інформативна.

Цей стиль представлений науковими працями з певної галузі знання (монографіями, статтями), підручниками, рефератами, тезами та ін. У шкільній практиці науковий стиль в основному виявляється в творах учнів (наприклад, твори про порівняльну характеристику образів, творчий шлях письменників, творчі описи і под.).

Науковий стиль характеризується певною сукупністю мовних ознак: лексичних, граматичних, словотворчих. Типовою лексичною ознакою наукового стилю є вживаний в ньому слів тільки в прямому значенні. Поряд із загальновживаними словами (щодо емоційного забарвлення – стилістично нейтральними) в науковому стилі широко представлена термінологічна лексика. Наприклад, терміни загальнонаукові гіпотеза, експеримент, проблема, теорія тощо; спеціальні (вони закріплюються за певними науковими галузями), серед яких розрізняють: історичні (палеоліт, кам’яна доба, середньовіччя, епоха соціалізму і под.), мовознавчі (наголос, іменник, неозначена форма дієслова, однина); літературознавчі (ямб, хорей, епіграма, водевіль), філософські (діалектика, матеріалізм), математичні (чисельник, добуток, чотирикутник), ботанічні (хлорофіл, цитрус, хурма), медичні (астма, діабет, вакцина, ін’єкція, аспірин) та інші, а також технічні (комбайн, конвеєр, самоскид).

Науковому стилю властиві також певні риси словотвору. Наприклад, тут часто вживаються віддієслівні іменники із суфіксами -анн(я), -енн(я), -інн(я) (згоряння, взаємопроникнення, розуміння), а також абстрактні іменники із суфіксами -ість (проникливість, вогкість), -ств(о), -цтв(о) (новаторство, виробництво), -ація (механізація, індустралізація), -ізм, -изм (комунізм, більшовизм, капіталізм). Широко використовуються складні слова (проектно-конструкторський, залізобетонний, високовольтний, революційно-демократичний) та складноскорочені (ТУ-104, КамАЗ, РЕВ). Значну групу наукових термінів становлять слова, утворені за допомогою таких словотворчих частин, як: мікро- (мікроклімат), макро- (макромолекула), інтер- (інтернаціоналіст), транс- (трансальпійський), анти- (антирелігійний), ре- (реевакуація) та ін. Ряд наукових термінів являє собою словосполучення, наприклад: кам'яновугільна смола, пустельна зона, самонавчальна