Науковому стилю властиві певні морфологічні ознаки: в ньому вживається неозначена форма дієслова тільки з -ти (досліджувати, виміряти і под.), у місцевому відмінку однини прикметники чоловічого і середнього роду мають закінчення -ому (на високому рівні, у соціалістичному суспільстві) та ін.

Характерним є синтаксис наукового стилю. В основному тут переважають прості поширені речення. Проте досить частими в ньому є складні, переважно складнопідрядні речення (з причиновими, наслідковими, часовими та іншими підрядними), частини яких поєднуються відповідними складеними сполучниками і сполучними словами, наприклад: через те що, завдяки тому що, після того як, перш ніж, як тільки, в зв'язку з тим що; відповідно до того що та ін.

Синтаксис наукового стилю характеризують речення, ускладнені дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, однорідними членами, що мають при собі пояснювальні слова, а також вставними словами, словосполученнями і реченнями типу: навпаки, наприклад, по-перше, отже, як уже відомо і под. Часто думка передається безособово або неозначено-особово, тому досить уживаними тут є безособові й неозначено-особові речення, наприклад: «Підписано угоду про торговельні зв'язки»; «РЕВ створено в 1949 році»; «3 бетону будують монолітні споруди».

У складеному присудку характерною є зв'язка, утворена від сполучення дієслова являти і займенника собою (наприклад «Берестяні грамоти являють собою цінні пам'ятки давньоруської писемності»), не пропускається дієслово-зв'язка бути в теперішньому часі (ця тенденція особливо виявляється у визначеннях, а також при іменній частині присудка у формі орудного відмінка, пор.: «Речення є основна одиниця мовлення»; «Засобом вираження синтаксичної функції вставних одиниць е інтонація»). Функцію зв'язки виконують і дієслова називатися, становити, наприклад «Номінативні речення становлять активну і дедалі кількісно зростаючу конструкцію сучасної мови»; «Підметом називається головний член двоскладного речення, граматично не залежний від інших членів».

Науковий стиль характеризується, як правило, прямим порядком слів у реченні: підмет або група підмета розташовується на початку речення, означення - перед означуваним словом (проте у термінах можлива постпозиція прикметника-означення, наприклад: евглена зелена, миша польова і под.). У науковому стилі немає риторичних питальних й окличних речень, звертань, еліптичних конструкцій та інших засобів, що мають емоційно-експресивне забарвлення. Взагалі в ньому, як правило, відсутні засоби прямого естетичного впливу на читача, проте певна емоційність усе ж таки йому властива. Основна мета наукового стилю — впливати на розум, а не на почуття.

Найважливішою внутрішньою ознакою наукового стилю е логічна послідовність висловлення.

Науковий стиль поділяється на підстилі (різновиди), в яких поряд із загальними рисами наукового стилю е своєрідності (переважно у вживанні термінів). Окремими різновидами наукового стилю слід вважати праці з гуманітарних наук (мовознавчі, літературознавчі, історичні та ін.), а також природничі, математичні, медичні, науково-технічні тощо.

Різновиди (підстилі) наукового стилю залежать і від того, кому призначена інформація, від аудиторії, на яку вона розрахована; добір матеріалу, систематизація його, спосіб викладу, мовні засоби в інформації для спеціалістів значно відрізняються від засобів інформації для широкого кола читачів. З цього погляду виділяють такі різновиди: власне науковий (наукова стаття, монографія), науково-популярний (науково-популярні статті, брошури), дидактичний (підручники, посібники.

Різновиди наукового стилю, як і інших, залежать також від форм спілкування (усної чи писемної, монологічної чи діалогічної), обставин спілкування (наявність чи відсутність аудиторії), технічних обставин спілкування (текст, виступ, радіопередача, телепередача та ін.).

Діловий стиль обслуговує суспільні відносини людей, служить для зв'язку органів влади з населенням, для взаємозв'язків у різних галузях суспільного життя (політичних, економічних, соціальних і культурних).

Діловим стилем користуються різні державні установи й організації, навчальні, наукові та інші заклади, а також окремі громадяни в канцелярських документах і офіційному листуванні. Він представлений численними офіційними документами державних органів, установ і організацій (законами, указами, постановами, наказами, довідками, планами, актами, протоколами, звітами та і под.), різного роду інструкціями виробничого та іншого характеру, а також документами окремих громадян (заявами, автобіографіями, розписками тощо).

У стилістичному плані діловий стиль має ряд спільних рис із науковим: обидва вони тяжіють до суворої писемної традиції, що характеризується значною кількістю чітко відшліфованих формулювань, повнотою вислову без орієнтації на позамовні фактори, тому їх називають стилями книжними.

Діловому стилю властива послідовність і чіткість у викладі думки. Слова і словосполучення в діловому стилі повинні найбільш економно, але повно й точно передавати думку. Діловим паперам притаманна стандартна мова, що виявляється у вживанні усталених канцелярських слів і зворотів, наприклад: відповідно до, у зв'язку з, згідно з, по лінії, з метою, необхідний для і под.; повторенні слів і синтаксичних конструкцій та ін.

З лексичного погляду діловий стиль характеризується використанням загальновживаних слів тільки в прямому значенні, а також слів-термінів (юридичних, бухгалтерських, економічних та ін.).

Спільні риси ділового з науковим стилем виявляються у вживанні відповідних засобів словотвору, зокрема наявності певних суфіксів у віддієслівних іменниках складноскорочених слів (зокрема скорочені назви різних організацій та установ).

Багато спільного між цими стилями і в морфологічних засобах, наприклад: назви посад, що їх займають жінки, а також назви професій, звань переважно передаються іменниками чоловічого роду (секретар Петрова, лаборант Біла, доцент Гайова та ін.), з якими граматично узгоджуються присудки (старший лаборант прийшов, хоч мова йде про жінку, але лаборант Біла прийшла — присудок узгоджується з іменником-прізвищем). Форми прикметників чоловічого й середнього роду в місцевому відмінку виступають із закінченням -ому; широко вживані складені форми майбутнього часу, інфінітив із суфіксом -ти й ін.

Типовим для